Справа № 927/718/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" липня 2019 р. Справа№ 927/718/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Грека Б.М. суддів: Отрюха Б.В. Остапенка О.М. за участю секретаря судового засідання: Романова Ю.М. за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.07.2019 розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі № 927/718/17 (суддя Фесюра М.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро" про визнання недійсною додаткової угоди за участю представників сторін: від позивача: Костін М.К. від відповідача: Максименко К.М. від скаржника Воєйко В. Л . ВСТАНОВИВ Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі №927/718/17 визнано недійним додаткову угоду №1 від 25.01.2013. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ШАГАЛИНСЬКЕ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі №927/718/17 повністю. Винести постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Згідно із витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 29.05.2019 апеляційна скарга передана на розгляд суду у складі: головуючий суддя Грек Б.М., судді: Отрюх Б.В., Остапенко О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду. Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме суд першої інстанції було встановлено що додаткова угода не укладалась, але суд неправомірно визнав її недійсною. Судом в порушення ст. 86 ГПК України було невірно надано оцінку доказам. Крім того, суд першої інсьтанції неправомірно самостійно змінив предмет позову. 10.07.2019 від Опанасюка О.Є. надійшов відзив, в якому зазначено, що твердження апелянта є вирвані з контексту і спростовуються матеріалами справи. Одним із складових елементів права на справедливий розгляд згідно зі статтею 6 конвенції, є право бути присутнім на розгляду своєї справи (рішення суду у справах «Тьерс та інші проти Сан-маріно», «Романов проти Росії», «Бадер та інші проти Швеції». Вказане право може бути дотримано, зокрема, шляхом належного повідомлення сторонам про розгляд справи судом. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд скарги, так як сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Опанасюк Олександра Євгенівна звернулась до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аратта-агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аратта-агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шалигинське". В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що при укладенні оспорюваної угоди сторонами не було додержано вимоги, встановлені ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України, а саме, були відсутні необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення ТОВ "Аратта-агро" на укладення даного правочину. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний господарський суд, виходив з наступного. Так, 01.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аратта-агро" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №01/12/12, за умовами якого продавець зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупцеві зерно кукурудзи урожаю 2012 року у кількості 1643 тон 353кг, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цю сільськогосподарську продукцію за ціною 1606 грн тонна на протязі 10 банківських днів після отримання виставленого продавцем рахунку (п.1.1., 2.1.,2.3. договору). 07.12.2016 між ТОВ "Аратта-Агро", первісним кредитором, та Фізичною особою-підприємцем Опанасюк Олександрою Євгенівною, новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким за цим договором первісний кредитор передав новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором №01/12/12 від 01.12.2012, укладеним між первісним кредитором та ТОВ "Шалигинське". Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання. У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215- 235 ЦК України). Заявляючи позовну вимогу про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, позивач посилається на те, що при укладенні оспорюваної угоди сторонами не було додержано вимоги, встановлені ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України, а саме, були відсутні необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення ТОВ "Аратта-агро" на укладення даного правочину. Позивачем до позовної заяви додано копію додаткової угоди №1 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 текст якої передбачає доповнення договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 пунктом 6.5. наступного змісту: "Заміна кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою боржника. При цьому правочин щодо заміни кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, вчиняється у письмовій формі та за участю боржника.". Відповідно до ч. 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. За умовами ч. 9 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, суд неодноразово витребовув у відповідача-2 (ТОВ "Шалигинське") оригінал додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 з метою з`ясування обставин щодо того чи підпис на зазначеній додатковій угоді вчинений директором ТОВ "Аратта-агро" Породьком С.В. ,чи іншою особою з наслідуванням його підпису. Незважаючи на запевнення представника ТОВ "Шалигинське" в засіданні суду 06.03.2019, що він може надати оригінал оспорюваної угоди, всупереч вимог ухвал від 20.02.2019 та 06.03.2019, якими було зобов`язано судом першої інстанції відповідача-2 надати суду оригінал оспорюваної угоди, оригінал додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 суду не надано. З огляду на вищенаведене, з урахуванням положень ч. 2 ст.74 та ч. 9 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд правомірно визнав встановленою обставину того, що додаткова угода №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 не укладалась. Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. В силу ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч 1,3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, тобто, якщо положення договору суперечать нормам чинного законодавства України, якщо в момент укладення правочину волевиявлення хоча б одного з учасників не було вільним (удаване або помилкове волевиявлення тощо). Згідно з приписами статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. Як унормовано приписами частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Згідно з приписами частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З огляду на те, що оригінал оспорюваної угоди не надано до суду першої інстанції, судом встановлено обставину, що додаткова угода №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 між ТОВ "Аратта-агро" та ТОВ "Шалигинське" не укладалась, волевиявлення та внутрішня воля учасника правочину щодо його укладання були відсутні, тому вказана угода правомірно визнана судом недійсною. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач-2 під час розгляду справи в суді першої та апеляціцної інстанції не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а тому місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку та визнав позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що твердження скаржника, щодо невірно зазначеного номеру договору в ухвалі судом першої інстанції, не приймаються до уваги з огляду на те, що ці твердження не спростовують викладених висновкив в оскаржуваній ухвалі місцевого господарського суду. Щодо доводів про шодо застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що відповідач міг дізнатись про порушення свого цивільного права із заперечення на клопотання про заміну позивача правонаступником ТОВ "Шалигинське", поданого 04.01.2017 до Господарського суду Сумської області у справі №920/234/16. З позовною заявою ФОП Опанасюк О.Є. звернулась до суду 16.08.2018, отже строк позовної давності не пропущено і підстави для застосування наслідків пропущення такого строку відсутні. За таких підстав, суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно рішень у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження судових органів стосовно перегляду оскаржених рішень мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Скасування чи зміна оскаржуваних судових рішень мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) від 23.07.2009, Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення незначних правил при розгляді та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 залишити без змін. Матеріали справи №927/718/17 направити до Господарського суду Чернігівської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Б.М. Грек Судді Б.В. Отрюх О.М. Остапенко повний текст виготовлено 19.07.2019