Справа № 908/3077/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД У Х В А Л А 31.07.2023 м.Дніпро Справа № 908/3077/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Верхогляд Т.А., суддів Коваль Л.А., Паруснікова Ю.Б., секретар судового засідання Зелецький Р.Р. представники сторін: арбітражний керуючий ТОВ "ВЕРЕЯ-Д" Венська О.О.; від скаржника: Мар`янич О. С., представник розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 року (постанова складена та підписана 24.01.2022 року) у справі №908/3077/21 (суддя Сушко Л.М.) за заявою ОСОБА_2 , с.Новоолександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРЕЯ-Д", м. Запоріжжя про банкрутство,- ВСТАНОВИВ: Постановою господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 року у даній справі затверджено звіт арбітражного керуючого Венської О.О. про нарахування основної грошової винагороди за виконання повноважень розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Верея-Д" за період з 11.11.2021 року по 18.01.2022 року у розмірі 42 435,48 грн. Припинено процедуру розпорядження майном боржника. Припинено повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Верея-Д" арбітражного керуючого Венської О.О. Визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Верея-Д". Відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Венську О.О., яку зобов`язано вчинити певні дії. Скасовано арешти та інші обмеження по розпорядженню, накладені на майно банкрута. Вказана постанова мотивована тим, що за наслідками дослідження матеріалів справи судом встановлено факт неоплатності боржника; жодних доказів можливості відновлення платоспроможності боржника суду не надано. Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду скасувати, справу надіслати до господарського суду Запорізької області для розгляду на стадію розпорядження майном. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що вартість активів ТОВ "Верея-Д" - квартири АДРЕСА_1 станом на 12.11.2021 року становить 5 400 000,00 грн., оскільки такі обставини не відповідають дійсності, а в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджували б означену вартість майна. Скаржниця вважає, що наявність спору щодо нерухомого майна та набуття нею права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2010 року, про що 11.03.2021 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно зроблено відповідний запис, надає їй право оскаржувати постанову суду першої інстанції як таку, що вирішує питання про її права, інтереси та обов`язки. Кредитор ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 року у справі про банкрутство ТОВ "Верея-Д". Вказане клопотання мотивовано посиланням на відсутність у ОСОБА_3 права на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, оскільки наявність у неї інтересу, який ґрунтується на факті внесення нерухомого майна (квартири) до статутного капіталу боржника, не надає право на апеляційне оскарження постанови місцевого господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, адже вона не є учасником справи про банкрутство, що в свою чергу не позбавляє її можливості захисту прав та законних інтересів у належний спосіб в рамках справи про банкрутство. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.08.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 року скасовано. Справу № 908/3077/21 передано для продовження розгляду до господарського суду Запорізької області на стадію розпорядження майном боржника. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.03.2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.08.2022 року у справі скасовано повністю. Справу №908/3077/21 направлено на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції щодо апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 є передчасним та зробленим без належної оцінки та з`ясування наявності у скаржника права на апеляційне оскарження постанови місцевого господарського суду про визнання боржника банкрутом та без урахування норм законодавства, якими урегульовано порядок та право оскарження судових рішень. Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Під час нового розгляду, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.03.2023 року у цій справі, з`ясовуючи процесуальний статус особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів враховує таке. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною 2 статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Приписами статті 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, законність, рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін. Разом з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону. Згідно зі статтею 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З 21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до його положень. Проте, із втратою чинності Законом про банкрутство відповідних змін до господарського процесуального кодексу України стосовно спеціального законодавчого акта з питань банкрутства внесено не було. Отже, як вже зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 16.07.2020 року №910/4475/19, при застосуванні судом норм Господарського процесуального кодексу України, які містять посилання на Закон про банкрутство, що втратив чинність, з урахуванням частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України та пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, за відповідним посиланням з 21.10.2019 року застосовуються саме норми Кодексу України з процедур банкрутства. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (частина 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відтак, Кодексом України з процедур банкрутства передбачена можливість оскарження в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (частина 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України). У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом про банкрутство (частина п`ята статті 41 Господарського процесуального кодексу України). Суб`єктний склад учасників господарського процесу за Господарським процесуальним кодексом України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за Кодексом України з процедур банкрутства. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 Господарського процесуального кодексу України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства. Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в Господарському процесуальному кодексі України, ані в Законі про банкрутство (до 21.10.2019) та Кодексі України з процедур банкрутства (з 21.10.2019), однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14, від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19. Відповідно до абзацу двадцять четвертого статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Тлумачення наведеної норми дозволяє дійти висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на три групи, а саме: І група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут); ІІ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника; ІІІ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 911/698/21). Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство з 21.10.2019 року визначається статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства. Приписами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Адміністратор за випуском облігацій, який діє як конкурсний кредитор, подає заяву з вимогами до боржника з урахуванням вимог статті 931 цього Кодексу. Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим. Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують (див. пункт 56.8 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19). Отже, набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому Законом порядку (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13). За висновком Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 16.07.2020 року у справі № 910/4475/19, лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (стаття 23) чи Кодексом України з процедур банкрутства (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України). Тобто, лише за сукупністю, встановлених Законом про банкрутство (до 21.10.2019), Кодексом України з процедур банкрутства (від 21.10.2019) дій (пред`явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв`язку з позовною давністю, тощо); визнання їх судом) кредитор може набути правового статусу учасника у справі про банкрутство. Кредитори (в розумінні абзацу 10 ч.1 ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства, окрім тих хто ініціював провадження у справі про банкрутство), з моменту подання заяви, передбаченої абзацом 1 ч.1 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, можуть скористатися правами, передбаченими абзацом першим частини шостої названої статті, та правом оскарження судових рішень у справі про банкрутство як особи, які не брали участі у справі (ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України), якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (пункт 56.20 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19). Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 913/444/18). Кодекс України з процедур банкрутства не регламентує особливостей вступу інших учасників у справу. В частині першій статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства законодавець зазначає про визнання їх такими відповідно до цього Кодексу, отже, передбачає певну процесуальну фіксацію статусу учасника справи про банкрутство та моменту його набуття. Зі змісту господарських процесуальних правовідносин в цілому і у справах про банкрутство зокрема видається правильним, що за загальним правилом набуття процесуального статусу заінтересованими суб`єктами схвалюється судом за наслідками перевірки підстав його набуття. Такий підхід викладено в постанові від 16.07.2020 року у справі № 910/4475/19 в якій Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство наголосив, що було б доцільно формалізувати статус наведених учасників у справі про банкрутство шляхом прийняття господарським судом відповідного судового рішення (ухвали) задля впорядкування процесу здійснення провадження у справі. Вступ у справу про банкрутство інших учасників має відбуватися шляхом подання ними заяв із процесуальних питань відповідно до статей 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, яка підлягає розгляду судом. Таким чином, набуття статусу учасника справи про банкрутство та можливість реалізації повного обсягу процесуальної дієздатності має ґрунтуватися на ухвалі суду про залучення такої особи до участі у справі, постановленій в порядку статті 234 Господарського процесуального кодексу України. Саме з набранням законної сили такою ухвалою така особа, наділяється процесуальними правомочностями учасника справи за статтею 42 Господарського процесуального кодексу України (подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 911/698/21). Як виняток, інша особа може набути статусу учасника справи про банкрутство після прийняття оскаржених судових рішень шляхом його схвалення (легітимізації) за наслідком участі цієї особи в судовому засіданні в суді відповідної інстанції (близький за змістом висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.05.2021 у справі № 910/24368/14). Отже, законодавством про банкрутство, яке допускає участь у справі про банкрутство багатьох учасників провадження з різним обсягом повноважень, передбачено певну процедуру набуття особою статусу учасника справи про банкрутство за наявності якого вона має право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство в апеляційному порядку. Особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на судові рішення, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. Однак на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах. Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме (аналогічний висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19). У свою чергу суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо. Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №916/1717/17, від 03.07.2019 у справі №910/15668/18, від 25.02.2021 у справі №910/16477/19). При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності ст.ст.258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 908/1083/19 та від 25.06.2020 у справі №916/1965/13). Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112). Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до господарського суду Запорізької області в порядку частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства із заявою з грошовими вимогами до боржника не зверталась й відповідні вимоги до реєстру вимог кредиторів боржника не включались та вона не визнавалась кредитором у справі. 17.08.2022 року ОСОБА_1 сформувала заяву з поточними вимогами до боржника, докази розгляду якої з прийняттям відповідного судового рішення в матеріалах справи відсутні. При цьому, апеляційна скарга на постанову була подана 10.02.2022року , тобто ще задовго до звернення ОСОБА_1 до господарського суду Запорізької області з заявою з поточними вимогами до боржника. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, в обґрунтування наявності у неї права на апеляційне оскарження постанови місцевого господарського суду зазначила про вирішення оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, інтереси та обов`язки з огляду на наявність спору щодо набутої нею на праві власності квартири, яка включена до статутного капіталу боржника та є його єдиним майном. Колегія суддів звертає увагу, що постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є, за своєю правовою природою, судовим рішенням, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом, належних і допустимих доказів у конкретній справі. Тож завдання підсумкового засідання суду полягає у з`ясуванні ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі. При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, має бути доведено факт неплатоспроможності боржника, як того вимагає стаття 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень частини четвертої якої суб`єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів. Водночас, встановлені у справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 шляхом звернення з апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, фактично прагне захистити стверджуване нею порушене належне їй право на квартиру, що включена до статутного капіталу боржника, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство і є його єдиним майном, яка у разі визнання боржника банкрутом буде реалізована на аукціоні, внаслідок чого, як зазначає ОСОБА_1 , вона буде позбавлена можливості витребування квартири у нового власника, придбаної за наслідком проведення аукціону з продажу майна боржника, тобто продажу в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Вирішуючи питання про те, у який спосіб має бути захищене та відновлене право особи, спірне майно якої включено до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника та чи наявне в такої особи право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, колегія суддів враховує наступне: Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто, спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значені має розумітися ефективний захист порушених прав особи. Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки, сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18). Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20). За частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна. Особливістю вирішення спорів у справі про банкрутство є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, у тому числі майна, яке безпідставно вибуло з володіння банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення таких вимог. Ще однією особливістю у процедурі банкрутства щодо примусового продажу майна у справі про банкрутство є те, що банкрут свою волю не виявляє, незалежно від того, хто ініціював провадження у справі про банкрутство - боржник чи кредитор (хоча воля власника майна часто може бути у такому спорі на стороні ініціатора процедури), оскільки його правосуб`єктність обмежена законом, а продаж здійснюється арбітражним керуючим та під контролем суду. Натомість зацікавленість і в боржника, і в кредитора є спільною - реалізувати майно за найвищою ціною на аукціоні для формування ліквідної маси. За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей Цивільного кодексу України таку вимогу заявив позивач), є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 Цивільного кодексу України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16). Таким чином, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц). З урахуванням наведеного, пред`явлення в межах справи про банкрутство позову про витребування з незаконного володіння майна в боржника, за яким воно зареєстроване на праві власності та яке було включене до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, є ефективним способом захисту та відновлення порушених прав особи - власника такого майна. Апеляційний господарський суд звертає увагу, що звернення особи - власника майна задля захисту та подальшого відновлення його порушеного права на майно, яке включено до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника з апеляційною скаргою на прийняту у справі постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної не може вважатися таким, що забезпечує захист, а відтак і сприяє відновленню його права на відповідне майно, оскільки визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі жодним чином не впливає на реалізацію права власника майна на витребування його в особи, за якою таке майно зареєстроване на праві власності (наразі боржник); для витребування майна від набувача відсутня необхідність визнання недійсним аукціону з продажу майна боржника в процедурі банкрутства. Тобто реалізація права власника майна на його витребування в боржника, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, за яким зареєстроване таке майно на праві власності, не перебуває у взаємозв`язку та не пов`язано з відкриттям ліквідаційної процедури щодо боржника, яка не впливає на здійснення ним цього права. Окрім того, з метою захисту своїх прав та збереження майна, яке включено до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника, власник майна, пред`являючи позов про витребування цього майна у боржника, вправі звернутися до суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в тому числі, у процедурі ліквідації, із заявою в порядку статті 136 Господарського процесуального кодексу України про вжиття заходів забезпечення позову, визначених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України, для унеможливлення, зокрема, реалізації спірного майна на аукціоні. Також, особа, яка є власником майна на стадії ліквідаційної процедури боржника може скористатися спеціальним способом захисту (відновлення) порушених прав визначених Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема звернутися до суду на підставі частини третьої статті 60, частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора з вимогою виключити спірне майно з ліквідаційної маси боржника. Натомість протилежний підхід до захисту права особи, яка є власником майна - шляхом апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (навіть за умови перегляду оскарженої постанови за апеляційною скаргою такої особи) не лише не сприяє, а й потребує від цієї особи надалі вжиття додаткових заходів (в тому числі ініціювання спорів) та дій для відновлення її права на таке майно, що в цілому не відповідає завданням господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених прав особи та має негативним наслідком збільшення тривалості розгляду справи про банкрутство боржника. У такому разі надання можливості такій особі права на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом за очевидної відсутності прямого зв`язку між прийнятим судовим рішенням та правами скаржника, своїм наслідком матиме порушення балансу інтересів кредиторів й боржника і сприятиме недотриманню принципу строковості судових процедур у справі про банкрутство, надмірна тривалість яких негативно впливає на права та інтереси як кредиторів так і боржника, оскільки зумовлює порушення прав кредиторів на своєчасне задоволення кредиторських вимог, збільшення витрат, пов`язаних із здійсненням процедур банкрутства, зростання (нарощування) грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого пов`язаних з виконанням ним повноважень у справі. Враховуючи викладене, у власника спірного майна, яке включено до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, відсутнє право на апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, що не позбавляє його можливості на ефективний захист та відновлення порушених прав іншим шляхом, про що вказано вище. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалось. Встановивши наведені обставини, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не набула статусу кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Верея-Д" або іншого учасника провадження у даній справі про банкрутство; оскаржувана постанова, на момент її ухвалення, не стосувалася прав та обов`язків апелянта, оскільки визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі жодним чином не впливає на реалізацію права власника майна на витребування його в особи, за якою таке майно зареєстроване на праві власності (наразі боржник), колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 та закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову господарського суду від 20.01.2022року . Керуючись статтями 232, 234, 235, пунктом 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, - УХВАЛИВ: Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову господарського суду Запорізької області від 20.01.2022 у справі №908/3077/21. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Повний текст складено 01.08.2023 року. Головуючий суддя Т.А.Верхогляд Суддя Л.А.Коваль Суддя Ю.Б.Парусніков