Справа № 502/636/22

Номер провадження: 11-кп/813/1775/26 Справа № 502/636/22 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючий суддя ОСОБА_2 , судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12021162150001114 від 12.11.2021 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 09.03.2026 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.4 ст.187, ч.2 ст.121 КК України, встановив: На розгляді Кілійського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12021162150001114 від 12.11.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 27, ч.4 ст.187 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.4 ст.187, ч.2 ст.121 КК України. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 09.03.2026 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» на 60 днів до 07.05.2026 року, без визначення розміру застави. Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу. Захисник наголошує, що його підзахисний утримується під вартою протягом 4-ох років, що суперечить положенням КПК України та практиці Європейського суду з прав людини Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується. Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. Прокурор та захисник в судове засідання апеляційного суду не з`явились. Захисник подав заяву про розгляд справи без участі сторони захисту. Прокурор про причини неявки апеляційний суд не повідомив. За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження. Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши матеріали судової справи; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке. Частина 1 ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в цілому дотримався вказаних вимог закону. Так, на теперішній час у кримінальному провадженні №12021162150001114 від 12.11.2021 року не завершені всі дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об`єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні, в тому числі, і особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.4 ст.187 КК України, за який, у разі доведеності вини, йому може загрожувати реальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна. Враховуючи загрозу суворості можливого покарання, особливості інкримінованих злочинів, в тому числі особливо тяжкого, вчинення інкримінованого злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів, який поєднаний з проникненням до житла та завданням тілесних ушкоджень, наявність співучасника, зважаючи на активні дії, які інкримінуються обвинуваченому, оскільки інкриміновані обвинуваченому дії спричинили смерть потерпілого, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які зберігають актуальність на даній стадії судового розгляду. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченому кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК. Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому. Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. При цьому колегія суддів критично відноситься до доводів захисника про можливість застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, оскільки такі запобіжні заходи із великою вірогідністю можуть виявитися недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Разом з цим, апеляційний враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні утримується під вартою понад 4 роки. Колегія суддів зауважує, що законодавцем визначено право, а не обов`язок суду щодо не визначення розміру застави в кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства. Застава за своєю правовою природою є альтернативною тримання під вартою, а не факультативним додатком до нього. Колегія суддів вважає, що не визначення в даному кримінальному провадженні розміру застави, призводить до подальшого безальтернативного тримання ОСОБА_6 під вартою та фактично перетворює такий запобіжний захід на «попереднє покарання» по справі, що є неприпустимим у демократичному суспільстві. Скасовуючи ухвалу слідчого судді та ухвалюючи нове рішення, при визначенні розміру застави, апеляційний суд керується вимогами ч.4 та 5 ст.182 КПК. Апеляційний суд вважає, що розмір застави повинен відповідати тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , особи обвинуваченого, його майнового стану та тим ступенем довіри щодо належної процесуальної поведінки підозрюваного. Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд вважає за необхідне визначити розмір застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати судовому розгляду. На думку апеляційного суду, з врахуванням обставин та тяжкості кримінальних правопорушень, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_6 та його особи, застава в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, на даній стадії буде достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Відповідно до п.2 ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу. З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвала суду в частині не визначення розміру застави не відповідає вимогам закону, а ухвала суду підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали. Враховуючи те, що обвинувачений на теперішній час перебуває під вартою тривалий час, а судовий розгляд кримінального провадження по суті ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Відповідно до п.70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 2627, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110). У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження. З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи. Керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 407, 409, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 09.03.2026 року, якою в кримінальному провадженні 12021162150001114 від 12.11.2021 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» до 07.05.2026 року, без визначення розміру застави скасувати. Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора ОСОБА_8 . Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» до 07.05.2026 року. Визначити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, в розмірі 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень. Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум (отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 22.04.2026 року; Заставна сума за ОСОБА_6 (номер провадження №11-кп/813/1775/26; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Обвинувачений ОСОБА_6 звільняється з-під варти після внесення застави. У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України строком до 07.05.2026 року, а саме: - прибувати за кожною вимогою до суду; - не відлучатися із Одеської обл. без дозволу прокурора або суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи. - за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Роз`яснити обвинуваченому наслідки невиконання покладених обов`язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться до суду без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави в більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу. Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4