Справа № 502/636/22

Номер провадження: 11-кп/813/2090/26 Справа № 502/636/22 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.07.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , секретаря судового засідання ОСОБА_5 , за участю захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та перекладача ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Кілійського районного суду Одеської обл. від 30.04.2026, якою у к/п №12021162150001114 від 12.11.2021 стосовно: ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в респ. Узбекистан, громадянина рф, з середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, фактично проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, - обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 28.06.2026, без визначення застави установив: Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин. Оскаржуваною ухвалою суду від 30.04.2026 було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 та був продовжений строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України до 28.06.2026, без визначення застави. Обґрунтовуючи ухвалу, місцевий суд, врахував тяжкість інкримінованих злочинів, їх суспільну небезпеку та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України,що виправдовує застосування найбільш суворого запобіжного заходу. Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала. Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що продовження строків тримання під вартою єнадмірним, суд приймаючи таке рішення неправильно оцінив докази наявні в матеріалах справи та застосовує протягом 5-ти років розгляду кримінального провадження до ОСОБА_7 найсуворішу міру запобіжного заходу, що суперечить нормам процесуального кодексу та практиці Європейського суду з прав людини. Зазначає, що у даному к/п відсутні докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України. Як вбачається з крайніх ухвал Кілійського районного суду Одеської області від 12.01.2026, від 09.03.2026 та від 30.03.2026 місцевий суд жодним чином не наводить нових чи інших ризиків, які би могли бути застосовані при продовженні строків тримання під вартою. При цьому, суд взагалі не змінює описові частини рішень та не розглядає інших запобіжних заходів, в тому числі і альтернативного запобіжного заходу. Водночас, ухвали суду від 12.01.2026 та 09.03.2026 були оскаржені у апеляційному порядку. В свою чергу Одеський апеляційний суд скасовував їх та визначав щодо обвинуваченого ОСОБА_7 альтернативний вид запобіжного заходу у вигляді застави. Однак, в подальшому місцевий суд продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартоющодо обвинуваченого ОСОБА_7 , не звертаючи уваги на рішення суду апеляційної інстанції, відмовляв у застосуванні до обвинуваченого застави. За таких обставин, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду від 30.04.2026 та обрати більш м`який запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 . У судовому засіданні апеляційного суду захисник та обвинувачений підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, при цьому захисник повідомив, що ухвалою місцевого суду від 24.06.2026 було задоволено клопотання прокурора та продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» строком до 22.08.2026 включно. Прокурор ОСОБА_10 , направив на адресу апеляційного суду заяву, в якій просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, проти її задоволення заперечував з огляду на реальне існування заявлених стороною обвинувачення ризиків, у зв`язку з чим апеляційний суд, керуючись ст. 422-1 КПК України вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за його відсутності Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позиції учасників апеляційного провадження, проаналізувавши доводи апелянта та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд приходить до таких висновків. Мотиви апеляційного суду. Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, ч. 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді в Кілійському районному суді Одеської обл. перебуває к/п №12021162150001114 від 12.11.2021 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України та ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження. Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред`явленого обвинувачення. Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України. Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось). При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, прийшовши до висновку про наявність підстав для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував тяжкість злочинів, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та відомості про особу обвинуваченого. Дійсно, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду 1-ої інстанції є прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що на теперішній час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». При встановленні наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК - впливу на учасників процесу у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та іншими учасниками процесу в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК. Апеляційний суд визнає наявність ризику незаконного впливу обвинуваченого на учасників процесу у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного та всебічного судового розгляду , перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, враховуючи специфіку інкримінованих злочинів, їх умисний характер та корисливу спрямованість колегія суддів вважає реальним ризик вчинення іншого правопорушення обвинуваченим. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачена особа обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому. З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд враховуючи суспільну небезпеку злочину проти здоров`я людини та корисливого злочину, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України та його наслідки, вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ. Апеляційний суд також враховує усталену практику ЄСПЛ, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Оцінюючи можливість застосування відносно обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу, до прикладу домашнього арешту, колегія суддів зауважує, що рівень ізоляції особи під час домашнього арешту суттєво відрізняється від тримання під вартою з огляду на умови, пов`язані з позбавленням (обмеженням) волі обвинуваченого. У цьому контексті домашній арешт не запобігає можливості вільного спілкування обвинуваченого як особисто, так і за допомогою засобів телекомунікації з свідками, з метою схилити їх змінити свої показання в суді, для уникнення або мінімізації можливої кримінальної відповідальності за інкриміноване кримінальне правопорушення. В той же час, що стосується не визначення судом 1-ої інстанції розміру застави, апеляційний суд приходить до таких висновків. Відповідно до п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо злочину, визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно. Вимогами ч. 4 ст. 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної особи, а також зауважити на виключності такого випадку. Вирішуючи питання про розмір застави, апеляційний суд виходить з того, що приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням. Водночас, приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , місцевий суд не врахував положень ч. 3 ст. 183 КПК України та, незважаючи на те, що ухвалами Одеського апеляційного суду від 04.02.2026 та 22.04.2026 про продовження строку тримання під вартою, обвинуваченому ОСОБА_7 був визначений розмір застави, місцевий суд, при постановленні оскарженої ухвали, всупереч вимогам процесуального закону, не визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, чим фактично погіршив становище обвинуваченого. З огляду на вищезазначені обставини, ухвала суду в цій частині не відповідає вимогам процесуального закону та підлягає безумовному скасуванню, з прийняттям апеляційним судом нової ухвали. Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Кілійського районного суду Одеської обл. від 24.06.2026 було задоволено клопотання прокурора та продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» строком до 22.08.2026 включно, тому колегією суддів не може бути прийнято рішення про визначення розміру застави при скасуванні оскаржуваної ухвали місцевого суду, оскільки на теперішній час ОСОБА_7 утримується під вартою на підставі судового рішення, яке не скасоване. Враховуючи те, що положення діючого КПК України не визначають повноваження апеляційного суду за результатами розгляду клопотання про продовження застосування запобіжного за наявності діючого запобіжного заходу в рамках цієї ж справи, який не був скасований, апеляційний суд застосовує положення ст.ст. 7, 9 КПК України. Так, ч. 6 ст. 9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України. Відповідно до положень ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права та законність. За таких обставин, колегія судді вважає за необхідне скасувати ухвалу суду 1-ої інстанції та провадження за клопотанням прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_10 від 15.04.2026 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 закрити. Відповідно до п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про закриття провадження за клопотанням прокурора ОСОБА_10 від 15.04.2026. За приписами ч. 4 ст. 28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Відповідно до ч. 1 ст. 318 КПК України судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження. Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду 1-ої інстанції досить тривалий час, а саме з лютого 2023 року, при цьому, обвинувачений ОСОБА_7 на теперішній час утримується під вартою понад 4 роки. Водночас, судовий розгляд зазначеного кримінального провадження на теперішній час не завершений та судове рішення за його результатами не ухвалено. Апеляційний суд, незважаючи на очевидну складність кримінального провадження, вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження, в якому обвинувачений утримується під вартою, неприпустимою, що тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв`язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття дієвих заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону. Окрім того, колегія суддів звертає увагу суд 1-ої інстанції на необхідності суворого дотримання норм КПК України при розгляді питання про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 . Керуючись ст.ст. 24, 177, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково. Ухвалу Кілійського районного суду Одеської обл. від 30.04.2026 якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.06.2026, без визначення застави скасувати. Постановити нову ухвалу, якою закрити провадження за клопотанням прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_10 від 15.04.2026 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 . Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття дієвих заходів щодо розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України в розумні строки та необхідності суворого дотримання норм КПК України при розгляді питання про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 . Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4