Справа № 337/1373/26

Дата документу 11.08.2026 Справа № 337/1373/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/1373/26 Головуючий у І інстанції: Завгородній Є.В. Провадження № 22-ц/807/1769/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Полякова О.З., суддів Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В., секретар Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Партнер Хаус» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, У С Т А Н О В И Л А: У березні 2026 року ТОВ «КК «Партнер Хаус» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 01.10.2019 ТОВ «КК «Партнер Хаус» та співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 уклали договір № 03/10/19 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. За умовами цього Договору, ТОВ «КК «Партнер Хаус» зобов`язалося надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, а співвласники зобов`язались оплачувати послугу з управління згідно з вимогами чинного законодавства та умовами Договору. Ціна та порядок оплати послуги з управління будинком була узгоджена сторонами пунктами 10, 11 Договору та складала 4,86 грн за один квадратний метр приміщення, яке перебуває у власності особи, на місяць. ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Так, згідно з інформацією, ОСОБА_1 належить 1/2 частка квартири, на його ім`я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Таким чином, відповідач є співвласником багатоквартирного та зобов`язаний виконувати умови Договору, в тому числі й в частині своєчасних оплат спожитої послуги. КК «Партнер Хаус» сумлінно виконує свої обов`язки з управління будинком, скарг та/або претензій від мешканців щодо якості та повноти обсягів отримуваних послуг не надходило, також не надходило претензій особисто від відповідача. Проте, ОСОБА_1 оплачує спожиту послугу несвоєчасно та не в повній мірі, що призвело до утворення заборгованості з оплати спожитої послуги Так, за весь період управління будинком, ОСОБА_1 здійснив дві оплати за отримані послуги: у грудні 2020 року в розмірі 1800 грн та в липні 2022 року в розмірі 1910 грн, що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 . У зв`язку з неповною оплатою отриманої послуги за період з 01.10.2019 до 28.02.2026 утворилась заборгованість в розмірі 5646,39 грн. ТОВ «Керуюча компанія «Партнер Хаус» зверталась до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості з оплат спожитих ним послуг. Судовий наказ було видано, проте ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування судового наказу, аргументуючи свої вимоги тим, що про існування договірних відносин з Керуючою компанією йому не було відомо, він є співвласником лише 1/2 частки квартири і фактично в ній не мешкає. Ухвалою від 24.12.2025 у справі №337/6524/25 Хортицький районний суд м. Запоріжжя скасував судовий наказ, виданий 17.12.2025 та запропонував ТОВ «КК «Партнер Хаус» звернутися до суду в порядку позовного провадження. Отже, товариство бажає скористатися таким правом та звертається до суду з цим позовом. Посилаючись на означені обставини, ТОВ «КК «Партнер Хаус» просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість з оплати отриманої послуги з управління будинком за період 01.10.2019 до 28.02.2026 в сумі 5646,39 грн та понесені судові витрати в розмірі 2662,40 грн Рішенням від 06 травня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя позов частково задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КК «Партнер Хаус» заборгованість з оплати отриманої послуги з управління будинком за період з 01.12.2020 до 28.02.2026 у розмірі 3978,15 грн та судовий збір у розмірі 1875,79 грн, всього: 5853,94 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 рокув частині задоволенні позову, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції фактично утримав рішення через формулу «сукупності доказів достатньо», але така сукупність може існувати лише тоді, коли її елементи мають самостійну доказову вагу або спираються на первинне джерело. У цій справі позивач доводить договір кошторисом, кошторис договором, борг внутрішнім розрахунком і непідписаним актом звіряння. Апеляційний суд повинен розділити два питання: чи має співвласник загальний обов`язок брати участь у витратах на спільне майно та чи довів саме цей позивач, що саме він є належним кредитором, саме щодо цього будинку, саме щодо відповідача, саме по рахунку № НОМЕР_1 і саме на суму 3978,15 грн. Договір № 03/10/19 підписаний не відповідачем, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 які нібито є уповноваженими особами співвласників. У самому договорі зазначено, що вони діють на підставі протоколу № 2 зборів співвласників від 30.07.2019. Отже, протокол № 2 є первинним джерелом повноважень підписантів. Без нього неможливо встановити, чи проводилися збори, чи було обрано саме ТОВ «КК «Партнер Хаус», чи затверджено умови договору, чи уповноважено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і чи поширюється договір на відповідача. Позивач не подав: протоколу № 2 зборів співвласників від 30.07.2019; документів про повноваження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач не надав первинного документа про відкриття рахунку № НОМЕР_1 , дату відкриття, первинне сальдо, документ перенесення даних з рахунків НОМЕР_2 або 609900735, а також належні документи про правові підстави зміни тарифу. Замість цього позивач подав копії заяв грудня 2020 року, внутрішній розрахунок і внутрішній наказ. Позивач посилається на копії заяв від 01.12.2020 та 21.12.2020 як на підставу відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 . Відповідач прямо зазначає, що таких заяв у значенні, яке їм надає позивач, не подавав і не підписував; авторство та підпис не визнає; оригінали заяв позивач суду не пред`явив. Твердження представника позивача не замінює оригіналу заяви, опис увкладення, вхідну реєстрацію, документ відкриття рахунку або документ перенесення сальдо. Окремо позивач не пояснив зв`язок між рахунками. У копіях заяв фігурують рахунки 62911494 та 609900735, а позов, довідка, акт звіряння і розрахунок сформовані по рахунку № НОМЕР_1 . Позивач не подав документа, який пояснює перехід від одного рахунку до іншого, первинний залишок, дату відкриття, підставу відкриття і зв`язок рахунку № НОМЕР_1 із сумою 3978,15 грн. Суд визнав недоведеною суму "коригування" 1668,24 грн, але самостійно сформував інший розмір боргу : 119,16 грн щомісяця до липня 2024 року, 128,69 грн щомісяця з серпня 2024 року до лютого 2026 року, мінус 3710,00 грн оплат, разом: 3978,15 грн. Такий підхід замінив доказування позивача арифметикою суду. Суд виключив один елемент із внутрішнього розрахунку позивача, але не назвав первинних документів, які підтверджують решту нарахувань, платежів і залишку боргу. Акт звіряння складений позивачем, не підписаний відповідачем, не підтверджує вручення відповідачу, не є первинним документом і не доводить визнання боргу. Якщо сам суд визнав недоведеною суму коригування з цього акта, то решта даних акта тим більше потребувала перевірки первинними документами. Позивач не подав договори з підрядниками, акти виконаних робіт, рахунки, платіжні інструкції, фактичний облік доходів і витрат будинку, відомості споживання електроенергії, звіти управителя або інші первинні документи, які пов`язують витрати з конкретним будинком, періодом, тарифом і часткою відповідача. Внутрішній наказ № 01/29-07 від 29.07.2024 про підвищення тарифу з 01.08.2024 підтверджує лише волю самого позивача підвищити нарахування. Він не замінює рішення співвласників, новий кошторис, документи про фактичне зростання вартості електроенергії саме по цьому будинку, методику розподілу і повідомлення співвласників. Навіть якщо апеляційний суд не погодиться з доводом про повну відмову, тариф після 01.08.2024 не може вважатися доведеним у збільшеному розмірі. Різниця між 6,48 грн і 6,00 грн становить 0,48 грн за 1 кв. м, що ґрунтуються лише на внутрішньому наказі позивача. Сам факт, що відповідач не надсилав претензії ТОВ «КК «Партнер Хаус», не може вважатися доказом права саме цього товариства стягувати кошти. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог задоволеної частини позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка 2523895 від 27.03.2026) відповідач є власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Загальна площа квартири 39,72 кв. м. (тобто частка квартири, яка припадає на відповідача становить 39,72/2=19,86 кв.м). Згідно з наказом по підприємству від 29.07.2024 № 01/29-07 та додатком № 1 до нього затверджено нову вартість послуги з управління багатоквартирним будинком по АДРЕСА_1 : тариф до 01.08.2024 4,86 грн (1 поверх), 6,00 грн (інші поверхи); після 01.08.2024 5,09 грн (1 поверх), 6,48 грн (інші поверхи). Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків відповідачу було нараховано заборгованість за користування послугами за період з грудня 2020 року до лютого 2026 року на загальну суму 5 646,39 грн (з урахуванням часткового погашення у розмірі 3 710 гривень). В силу вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом за власні кошти. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Опалення є однією із витрат пов`язаною зі зберіганням майна, а отже оплата за надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов`язком власника. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом. Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Загальна площа квартири 39,72 кв. м. (тобто частка квартири, яка припадає на відповідача становить 39,72/2=19,86 кв.м). Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам у результаті невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків як співвласників. Відповідальність кожного співвласника визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій уповноваженої особи (осіб) та/або управителя, вчинених з перевищенням наданих їм повноважень. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій або бездіяльності управителя, що порушують умови договору управління багатоквартирним будинком. Обсяг зобов`язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласник звільняється від відповідальності за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, якщо доведе, що належним чином виконав відповідні обов`язки співвласника. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем. Оцінюючи доводи сторін суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що всі заперечення відповідача зводяться до двох аспектів: а) відсутність підстав для нарахування та стягнення заборгованості з відповідача позивачем б) сумнівність здійсненого розрахунку та відсутність належних та допустимих доказів заборгованості у розмірі, визначеному позивачем. Суд першої інстанції правильно врахував висновок Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у свою чергу у справі № 210/5796/16-ц, викладений у постанові від 18.03.2019, що для звільнення від оплати за комунальні послуги особа повинна у встановленому порядку відмовитись від таких послуг та не здійснювати фактичного користування ними, а не посилатися лише на відсутність договору та неналежну якість послуг. Натомість ОСОБА_1 не надав жодних належних доказів щодо надання послуг неналежної якості, або що відповідач звертався до управителя або до інших виконавців послуг з претензіями щодо надання послуг неналежної якості. Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто такі рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 06 вересня 2022 року у справі № 916/451/21, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/12317/18. Верховний Суд також зазначає про те, що існування презумпції прямо випливає з правової природи таких рішень, які є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не можуть за будь-яких підстав автоматично вважатися недійсними за відсутності відповідного судового рішення. До моменту визнання рішення недійсним в судовому порядку юридична сила такого рішення не може ставитися під сумнів. (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 916/3610/21). Апеляційний суд наголошує на тому, що, відповідач як співвласник квартири мав гарантовану законом можливість ознайомитися з рішеннями компанії, звертатись до управління для отримання інформації про розмір і порядок сплати заборгованості, проте, невчинення відповідачем протягом п`яти років зазначених дій, жодним чином не свідчить про об`єктивну неможливість виконання ОСОБА_1 його обов`язку зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території і не може бути підставою для його звільнення від відповідальності за невиконання зазначеного обов`язку. Незгода відповідача сплачувати внески на утримання будинку, співвласником якого він є, не є підставою для його звільнення від такого обов`язку, передбаченого законом. Доводи апеляційної скарги про неналежну якість послуг є необґрунтованими, оскільки жодних доказів того, що відповідач не отримував послуг з управління будинком та прибудинковою територією, або неналежного їх виконання позивачем він не надав. При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості у цій справі. Перевіряючи підстави, порядок нарахувань та правильність калькуляції, суд першої інстанції правильно встановив, що за період з грудня 2020 року до липня 2024 року (включно) здійснювалося нарахування заборгованості у розмірі 119,16 грн щомісячно, а з серпня 2024 до лютого 2026 року включно 128,69 грн, що відповідає тарифам нарахування та площі частки, яка належить відповідачу (19,86 кв.м.). Сумарний розмір нарахувань становить 7 688,15 грн за вирахуванням суми, сплаченої відповідачем (3 710,00 грн), тобто 3 978,15 гривень, що на 1 668,24 грн менше, ніж сума, заявлена позивачем до стягнення. Така розбіжність (1 668,24 грн) є тотожною сумі, зазначеною в рядку «управління будинком (коригування)» акту звіряння, водночас підстави виникнення вказаної суми коригування, її характер та калькуляція належним чином позивачем не обгрунтовані, на що вказує відповідач у своєму відзиві. Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 14 серпня 2026 року. Головуючий Судді