Справа № 712/1799/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1414/26 Головуючий по 1 інстанції Справа №712/1799/25 Категорія: 304070000 Пироженко (С.А.) С. А. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідач Новіков О. М., судді Сіренко Ю.В., Фетісова Т.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за оплату житлово-комунальних послуг, - в с т а н о в и в : 13 лютого 2025 року ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» звернулося до суду з вказаним позовом до відповідача, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що на позивача покладений обов`язок - забезпечення тепловою енергією населення, організацій та підприємств всіх форм власності. Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно». У квартирі АДРЕСА_2 не встановлено квартирний лічильник теплової енергії, тому, згідно з п. 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням вузлів розподільного обліку/приладів розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалювальній площі приміщення споживача. Також у вказаній квартирі не встановлено лічильник обліку гарячого водопостачання, тому, згідно з пунктом 21 вищевказаних правил, плата за надані послуги справляється за встановленими нормативами (нормами) споживання на одну зареєстровану особу. Відповідач своєчасно та у повному обсязі з листопада 2015 року не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом 01 вересня 2024 року складає 29 624 грн. 07 коп., інфляційна складова боргу в сумі 5 218 грн. 83 коп. та 3 відсотки річних в сумі 1 801 грн. 27 коп. З урахуванням вищевикладеного, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та судові витрати по справі. Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 29 624,07 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» інфляційну складову боргу в сумі 5 218,83 та 3 % річних з простроченої суми заборгованості в розмірі 1 801,27 грн., а всього 7 020,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» судовий збір в розмірі 3 028 грн. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем повністю доведено заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами. Крім того, суд врахував, що боржник, який прострочив виконання зобов`язань повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також 3 % річних від простроченої суми. Розрахунок заборгованості та сум, нарахованих у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України суд визнав обґрунтованими, тому дійшов до висновку про задоволення позовних вимогув повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2025 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог позивача та застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач, починаючи з серпня 2010 року не являється споживачем комунальних послуг в квартирі АДРЕСА_2 , оскільки в квартирі не мешкає та відповідно послугами не користується. В квартирі мешкає інша особа ОСОБА_2 , яка й споживає зазначені послуги. Вказано, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою 13 лютого 2025 року про стягнення заборгованості за період з 01 листопада 2015 року по 31 серпня 2024 року, пропустив строк звернення до суду з вимогами за період з 01 листопада 2015 року по 13 лютого 2022 року, тому, враховуючи, що відповідач не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції просить суд застосувати строк позовної давності до вказаних вимог та відмовити в їх задоволенні. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ПрАТ «Черкаське хімволокно», вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Зазначено, що до матеріалів справи було долучено лист Департаменту ЦНАП Черкаської міської ради, відповідно до якого, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 протягом всього спірного періоду, тому позовні вимоги заявлено до належного відповідача. Крім того, в матеріалах справи є рішення судів, які набрали законної сили про вселення відповідача в кімнату АДРЕСА_2 та визнання недійсним ордеру № 197 від 11 серпня 2010 року на поселення ОСОБА_2 . Вказані рішення, в частині вимог про вселення громадянина ОСОБА_1 мають преюдиційний характер при розгляді даної цивільної справи. Щодо застосування строку позовної давності вказано, що повістки, направлені на адресу відповідача повернулися до суду з вказівкою «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про те, що особа була належним чином повідомлена про розгляд справи, а тому він міг звернутися з відповідною заявою до ухвалення судом рішення. Якщо апеляційний суд дійде до висновку про необхідність застосування строку позовної давності, позивач просить суд врахувати регламентовані підстави продовження строку позовної давності. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За правилами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, враховуючи ціну позову у даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, дослідивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, що ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» на підставі ліцензії забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Черкаси. Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно». В квартирі АДРЕСА_2 не встановлено квартирний лічильник теплової енергії, тому згідно п. 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням вузлів розподільного обліку/приладів розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності пропорційно опалювальній площі приміщення споживача. Також у вказаній квартирі не встановлено лічильник обліку гарячого водопостачання, тому згідно пункту 21 вищевказаних правил, плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання на одну зареєстровану особу. Згідно з Довідкою Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 01 жовтня 2024 року за адресою квартира АДРЕСА_2 зареєстрований відповідач ОСОБА_1 . З розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що станом на 01 вересня 2024 року відповідач має заборгованість перед позивачем за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 29 624 грн. 07 коп. Крім того, позивачем на суму боргу, відповідно до ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні втрати в сумі 5 218,83 грн. та 3 % річних в сумі 1 801,27 грн. Такими є встановлені фактичні обставини справи. Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищевикладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання. Правовідносини між постачальником теплової енергії і споживачами регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» ( далі Закон) та Постановою КМУ № 630 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Статтею 5 цього Закону визначено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно дост. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону встановлений обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Законцу індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води передбачені статтями 21-22 Закону. При цьому, розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі. Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 липня 2020 року у справі №712/8196/20, від 25 березня 2020 року у справі № 211/3347/18-ц. Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи, а саме рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 вересня 2012 року, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2013 року та ухвали вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року у справі № 2-1609/12 вбачається, що відповідача ОСОБА_1 вселено в кімнату АДРЕСА_2 . Визнано недійсним ордер № 197 від 11 серпня 2010 року на поселення ОСОБА_2 . Також, згідно з інформацією, зазначеною в листі Департаменту «Центру надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 01 жовтня 2024 року (а.с. 10-11 т.1) вбачається, що Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради надано інформацію про зареєстрованих осіб за адресою АДРЕСА_3 станом на 30 вересня 2024 року. Згідно інформації за вказаною адресою зареєстрований ОСОБА_1 з 06 червня 2008 року і дотепер. Розглядаючи спір, суд першої інстанції, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наявними у справі доказами, оцінив їх під час постановлення свого висновку та обґрунтовано задовольнив вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не проживає за вказаною адресою, тому не є споживачем комунальних послуг, наданих позивачем суд апеляцінйої інстанції відхиляє, оскільки, факт реєстрації місця проживання або право власності на житло, покладають на особу обов`язок з утримання майна та сплати комунальних послуг, незалежно від її фактичного проживання, якщо вона не надала доказів тимчасової відсутності у встановленому законом порядку. Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про зміну фактичного місця свого проживання та зміну фактичної кількості осіб, постійно проживаючих за спірною адресою. Суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань апеляційної скарги про те, що в квартирі весь спірний період проживала ОСОБА_2 , тому вона повинна нести тягар по її утриманню, сплачуючи в тому числі комунальні послуги, оскільки ордер на вселення вказаної особи був визнаний рішенням суду недійсним, відповідно вона перебувала в квартирі без належної правової підстави. Нарахування заборгованості за надні послуги здійснено позивачем за період, який включав вселення відповідача в спірну квартиру, тому борг накопичився вже післяофіційного визнання факту його вселення і на відповідача покладено обов`язок по сплаті таких комунальних послуг. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , оскільки саме він є належним суб`єктом відповідальності за житлово-комунальні послуги, надані за адресою спірної квартири у зазначений період. Факт проживання в квартирі іншої особи без належної правової підстави не звільняє відповідача від виконання його законодавчо визначеного обов`язку перед постачальниками послуг. Разом з тим, ОСОБА_1 , після доведення факту сплати боргу постачальнику житлово-комунальної послуги, не позбавлений права захистити свої права та має право звернутися до суд з окремим позовом про регресну вимогу про стягнення коштів до особи, яка фактично там проживала з наданням доказів фактиного проживання такої особи та споживання нею послуг. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. З поданих позивачем доказів вбачається, що ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Черкаси. Відповідач у справі є споживачем наданих позивачем послуг. Суду не надано доказів того, що відповідач відмовлявся від споживання послуг з теплопостачання у встановленому порядку. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями ст. ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України, - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, - у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно з законодавством і умовами договорів, а обов`язком споживача - є укладення договору про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплата наданих житлово-комунальних послуг за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Як вбачається з матеріалів справи, датою звернення ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» до суду з позовною заявою у даній справі є 13 лютого 2025 року, а період нарахування становить з 01 листопада 2015 року по 31 серпня 2024 року включно. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить застосувати строк позовної давності про стягнення заборгованості, що виникли до 13 лютого 2022 року. В обґрунтування застосування такого строку, скаржник зазначає, що відповідач не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не мав рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом, а також не міг нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які посилається як на підставу своїх заперечень. Зазначено, що якщо відповідач, який не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляцінйим судом заяви цього відповідача про застосування строку позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16. В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач був вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21, зазначено про те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2025 року (а.с. 38-39 т. 1) прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Суд вирішив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначив її розгляд на 14 квітня 2025 року на 09 год. 45 хв. Згідно з супровідним листом (а.с. 41 т. 1) судова повістка про виклик до суду направлялася на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ). Крім того, 10 березня 2025 року судом здійснено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик особи ( ОСОБА_1 ) до суду на 14 квітня 2025 року на 09 год. 45 хв. (а.с. 42 т. 1). Поштовий конверт, адресований ОСОБА_1 повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 44 т. 1). В подальшому, 14 квітня 2025 року, розгляд справи № 712/1799/25 не відбувся, в зв`язку з неявкою учасників судового процесу в судове засідання, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 48 т. 1). Розгляд справи букв відкладений на 21 трапвня 2025 року на 10 год. 45 хв. Згідно з супровідним листом (а.с. 50 т. 1) судова повістка про виклик до суду направлялася на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ). 14 квітня 2025 року судом здійснено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик особи ( ОСОБА_1 ) до суду на 21 травня 2025 року на 10 год. 45 хв. (а.с. 51 т. 1). Поштовий конверт, адресований ОСОБА_1 повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 54 т. 1). Згідно зі ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. За змістом п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним чином повідомленням сторони. Згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. З урахуванням встановлених обставин та зазначених вище норм права, колегія суддів зазначає, що, згідно з чинним законодавством, відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про дату час та місце розгляду справи. Тому доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо неналежного повідомлення відповідача не приймаються до уваги колегією суддів. Оскільки судом апеляцінйої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, заява про застосування строків позовної давності не підлягає до розгляду апеляційним судом, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21). Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів відмови від отримання послуг від позивача, в матеріалах справи вітсутні звернення із відповідними претензіями до підприємства щодо кількості та якості наданих послуг. Квартира, в якій послуги надавалися позивачем, не від`єднана від мереж централізованого опалення та гарячого постачання у встановленому законодавством порядку, що також скаржником під сумнів при апеляційному перегляді справи не ставиться. З наданого розрахунку заборгованості (а.с. 6 т. 1) вбачається, що сума боргу складає 29 439,08 грн. Колегія суддів, враховуючи встановлені обставини, перевіривши розрахунок наданий ВП «Черкаська ТЕЦ» ПРАТ «Черкаське хімволокно» вважає, що саме вказаний розмір боргу є обґрунтованим, відповідає періоду виниклої заборгованості та підлягає стягненню з відповідача. Що стосується нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» на який посилається скаржник в апеляційній скарзі не передбачає обмежень щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг. 05 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», абзацом 1 п. 1 якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. 29 грудня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», якою, зокрема, абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено в новій редакції. До припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285). Вказана постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 набрала чинності 30 грудня 2023 року. Як вбачається із розрахунку наданого до суду 3% річних розраховано за період по грудень 2021 року, інфляційні втрати розраховано також за період по грудень 2021 року, тобто до введення в Україні воєнного стану, що є правильним та не порушує положень вищевказаних норм чинного законодавства. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду та приходить до висновку, що судом першої інстанції не було порушено норм матеріального та процесуального права, а тому відповідне рішення суду є законним та підлягає залишенню в силі. Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Судді