Справа № 902/121/17

Верховний Суд УХВАЛА 23 січня 2018 року м. Київ справа № 902/121/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г. учасники справи: боржник - відкрите акціонерне товариство "Вінніфрут", кредитор - публічне акціонерне товариство "РВС Банк" розглянувши матеріали заяви арбітражного керуючого Василика В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у складі колегії суддів: Білошкап О.В. (головуючий), Короткевича О.Є., Панової І.Ю. за заявою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.17 у справі №902/121/17 у складі колегії суддів: Білошкап О.В. - головуючого, Короткевича О.Є., Панової І.Ю. касаційну скаргу арбітражного керуючого Василика В.В. залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2017 у справі № 902/121/17залишено без змін. Відповідно до відбитку календарного штемпелю органу поштового зв'язку 13.12.2017 до Верховного Суду України було відправлено заяву арбітражного керуючого Василика В.В про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі №902/121/17 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017. На обґрунтування зазначеної заявником підстави для перегляду судового рішення до заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 11.06.2013 у справі № 5009/4614/12, від 26.01.2016 у справі № 914/1606/14, від 15.11.2016 у справі № 910/12382/16, від 20.09.2016 у справі № 911/3848/15, від 29.11.2016 у справі № 911/254/16, від 10.01.2017 у справі № 918/362/16, від 07.02.2017 у справі № 922/1023/16. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 09.01.2018 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г. передано заяву арбітражного керуючого Василика В.В про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 902/121/17 в порядку Розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017. Перевіривши доводи заявника та дослідивши додані до заяви матеріали, колегія суддів вважає, що ними не підтверджено неоднаковість застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 10.03.2017 публічне акціонерного товариство "РВС "Банк" звернулося до господарського суду із грошовими вимогами до відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" та просило визнати та внести до реєстру грошові вимоги на суму 19 849 732, 55 грн, як кредитора, вимоги якого є забезпеченими, а також грошові вимоги як конкурсного кредитора четвертої черги на суму 209 931 865, 01 грн, що складаються з : 106 031 400,00 грн - заборгованість по основній сумі кредиту та 103 900 465, 01 грн - заборгованість по процентам. 05.04.2017 року публічне акціонерного товариство "РВС "Банк"подало заяву, в якій зазначено вважати грошові вимоги, які є забезпеченими в сумі 29 795 091,99 грн, мотивуючи заяву наявністю ще двох договорів застави, які укладені між боржником та кредитором. Однак, в заяві не було вказано про відмову від решти забезпечених вимог. Таким чином, задовольняючи частково заяву публічного акціонерного товариства "РВС Банк" суд першої інстанції виходив з того, що відмова від предмету забезпечення має складатися в письмовій формі, бути адресованою господарському суду, містити пряме та однозначне клопотання про відмову від конкретного розміру забезпечених вимог. Відтак, суд розцінив подану заяву як процесуальне клопотання стосовно врахування судом при визначенні розміру забезпечених вимог також інших договорів застави, які не було долучено до первісної заяви публічного акціонерного товариства "РВС Банк" про визнання кредитором. Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, публічне акціонерне товариство "РВС Банк" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу місцевого господарського суду в частині розгляду його кредиторських вимог скасувати та прийняти в цій частині нову ухвалу, якою визнати грошові вимоги публічного акціонерного товариства "РВС Банк" до відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" в розмірі 29 795 091,99 грн як такі, що забезпечені майном боржника, в іншій частині грошові вимоги віднести до четвертої черги реєстру вимог кредиторів. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2017 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "РВС Банк" задоволено частково, ухвалу господарського суду Вінницької області від 05.04.2017 року у справі №902/121/17 в частині розгляду кредиторських вимог публічного акціонерного товариства "РВС Банк" частково скасовано та прийнято в цій частині нову ухвалу: "Заяву публічного акціонерного товариства "РВС Банк"від 27.02.2017 задовольнити частково. Визнати грошові вимоги публічного акціонерного товариства "РВС Банк" до відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут у справі № 902/121/17 у розмірі: 29 788 256,02 грн, як такі, що забезпечені майном боржника; 141 295 290,83 грн - четверта черга задоволення вимог кредиторів; 3 200, 00 грн судового збору - перша черга задоволення вимог кредиторів. В решті ухвалу в частині розгляду кредиторських вимог публічного акціонерного товариства "РВС Банк" залишити без змін. " Звертаючись із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України арбітражний керуючий Василик В.В. просив скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2017 та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 05.04.2017 в частині розгляду грошових вимог публічного акціонерного товариства "РВС Банк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статей 523, 524 Цивільного кодексу України. Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017 касаційну скаргу арбітражного керуючого Василика В.В. залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2017 у справі №902/121/17 залишено без змін. У постанові, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що публічне акціонерне товариство "РВС Банк" в своїй заяві від 05.04.2017 про уточнення вимог визначив суму забезпечених вимог - 29 795 091,99 грн і тим самим відмовився від забезпечення решти грошових вимог до боржника. Зазначивши, що наявність заяви кредитора про часткову відмову від забезпечення, дає правові підстави для часткового задоволення заяви публічного акціонерного товариства "РВС Банк" та відповідно визнання грошових вимог банку до відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на загальну суму 171 083 546,85 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів у відповідності до вимог статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: у розмірі 29 788 256,02 грн - як такі, що забезпечені майном боржника; 141 295 290,83 грн - до четвертої черги реєстру вимог кредиторів (проценти); 3200, 00 грн до першої черги задоволення вимог кредиторів (судовий збір). Разом із тим, у постанові Вищого господарського суду України від 11.06.2013 у справі № 5009/4614/12 про визнання банкрутом, за одного і того самого предмету позову, суд касаційної інстанції, враховуючи приписи частини 2 статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дійшов висновку, що кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, може ініціювати справу про банкрутство лише у випадку, якщо сума його вимог до боржника перевищує вартість переданого в заставу майна, за умови відповідності цих вимог приписам частини 3 статті 6 Закону про банкрутство. Отже, зазначену постанову прийнято з інших підстав, інших фактичних обставин справи та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.16 у справі № 910/12382/16 було припинено провадження у справі про банкрутство, оскільки судами було встановлено, що подана заява ініціюючого кредитора, як неналежно оформлена та така, що не відповідає вимогам статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не могла бути підставою для порушення провадження у справі про банкрутство та підлягала поверненню заявнику. На виконання вимог частини 7 статі 16 Закону, суд повинен був відмовити у порушенні провадження у справі про банкрутство ще на підготовчому засіданні, з підстав, передбачених статтею 15 цього Закону. Зі змісту зазначеної постанови та постанови Вищого господарського суду України від 14.11.17 у справі №902/121/17 про перегляд якої просить заявник, випливає, що вони прийняті за різних фактичних обставин справи, предмету позову та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. Постанову Вищого господарського суду України від 29.11.2016 року у справі № 911/254/16, за аналогічного предмету позову та матеріально правового регулювання, підставою для перегляду судом касаційної інстанції постанови було визнання кредиторських вимог до боржника на підставі заяви та доданих до неї кредитних договорів та договорів застави, на підтвердження своїх кредиторських вимог, при цьому заяв про відмову від забезпечення кредитор не подавав. Тоді як в оскаржуваній постанові, кредитор подав другу заяву, в якій уточнив суму забезпечених кредиторських вимог та яку суди апеляційної і касаційної інстанції визнали як таку, що свідчить про часткову відмову від забезпечення за вимогами які були зазначені в первісній заяві кредитора, що свідчить про різні фактичні обставини у справах. Крім того, у постановах Вищого господарського суду України від 20.09.2016 у справі 911/3848/15 та від 07.02.2017 у справі № 922/1023/16, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що визнання та включення кредиторських вимог до боржника як до майнового поручителя, який не є позичальником за кредитним договором, можуть визнаватися лише в межах вартості предмету іпотеки, оскільки майновий поручитель не несе відповідальності за невиконання зобов'язань за межами вартості майна, що передано в іпотеку за відповідним договором. Відтак, обставини справи, предмет перегляду та матеріально-правове регулювання у спірних правовідносинах та в оскаржуваній постанові не є тотожними. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги посилання заявника на постанови Вищого господарського суду від 26.01.16 у справі № 914/1606/14 та від 10.01.17 у справі № 918/362/16, оскільки у даних постановах спір не було вирішено остаточно. Враховуючи, що факт подібності правовідносин у наведених заявником постановах не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні. На підставі викладеного та керуючись підпунктами 1, 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, пунктом 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VII, статтями 11116, 11117, 11121 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, Верховний Суд, - У Х В А Л И В: 1. Відмовити у допуску справи № 902/121/17 до провадження Верховного Суду. 2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі. 3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В.В. Білоус Судді С.В. Жуков Н.Г. Ткаченко