Справа № 910/9211/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] УХВАЛА про залишення апеляційної скарги без руху "22" серпня 2022 р. Справа№ 910/9211/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Остапенка О.М. суддів: Пашкіної С.А. Мальченко А.О. розглянувши матеріали апеляційної скарги уповноваженої особи засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 - адвоката Балика Ігоря Миколайовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року та постанову Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 року у справі № 910/9211/20 (суддя Пасько М.В.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "КАНТІЄРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксекспрес-ІІ" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 року за заявою ТОВ "ФК "КАНТІЄРО" відкрито провадження у справі №910/9211/20 про банкрутство ТОВ "Люксекспрес-ІІ". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі №910/9211/20 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 42 139 458,74 грн., до якого включено вимоги ТОВ "ФК "КАНТІЄРО" на суму 42 041 469,93 грн. та ГУ ДПС у м. Києві на суму 97 988,81 грн. Постановою Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 боржника визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Беркута М.С. Не погоджуючись із ухвалою попереднього засідання від 01.10.2020 року та постановою місцевого господарського суду від 27.10.2020 року, адвокат Балик І.М. як уповноважена особа засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року та постанову Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 року у справі № 910/9211/20 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії розпорядження майном боржника. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 у справі №910/9211/20 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою уповноваженої особи засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року та постанову Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 року у справі № 910/9211/20. Ухвалюючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за поданою уповноваженою особою засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 - адвокатом Баликом І.М. апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 та постанову Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі №910/9211/20 на підставі п. 2 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана більше ніж через два роки після ухвалення місцевим судом оскаржуваних судових рішень та через 1,5 місяця після подання до суду першої інстанції уповноваженою особою засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 заяви про ознайомлення з матеріалами справи; у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заявник посилається лише на те, що йому стало відомо про ухвалу місцевого суду 20.01.2022 року, проте жодного доказу на підтвердження цього ним не надано. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2022 року ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 у справі №910/9211/20 про відмову у відкритті апеляційного провадження скасовано та направлено справу до Північного апеляційного господарського суду на стадію вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою уповноваженої особи засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 адвоката Балика І.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 та постанову Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 910/9211/20. Судове рішенні суду касаційної інстанції мотивовано передчасність висновків суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за поданою скарггою. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2022 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Мальченко А.О.,Пашкіна С.А. Розглянувши апеляційну скаргу уповноваженої особи засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 - адвоката Балика І.М. та додані до неї документи, апеляційний суд дійшов висновку, що вона має бути залишена без руху з огляду на наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року (далі - КУзПБ). Так, статтею 258 ГПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, відповідно до частини третьої якої до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом ставка судового збору становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2102 гривень. При цьому, згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Колегія суддів звертає увагу скаржника, що судовий збір, оскільки інше не передбачено Законом, сплачується окремо за подання кожної позовної заяви (заяви, скарги). Таким чином, в даному випадку оплаті судовим збором підлягає кожна із заявлених, розглянутих та визнаних судом кредиторських вимог, які оскаржує апелянт. В силу положень п. 2. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги апеляційної скарги на рішення суду, а також у справі про банкрутство справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. При цьому, Законом не встановлено ставки, від якої обчислюється судовий збір, за подання апеляційних скарг на постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таким чином, оскільки скаржником в апеляційному порядку оскаржується ухвала попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 01.10.2020, яку прийнято за наслідками розгляду грошових вимог двох кредиторів, та постанова про визнання боржника банкрутом, за оскарження якої законом не передбачено сплату судового збору, то за подання даної апеляційної скарги апелянтом мало бути сплачено судовий збір у сумі 12612,00 грн.(2х4204х150%). Але, як вбачається із апеляційної скарги, апелянтом, в порушення ст. 258 ГПК України, не подано жодних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі. Натомість скаржником до апеляційної скарги додано клопотання про відстрочення йому сплати судового збору за подання вказаної апеляційної скарги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 у 2012 році з неповнолітніми дітьми була вимушена виїхати із України та просити політичного притулку в Сполучених Штатах Америки, внаслідок чого отримала різке погіршення здоров`я та майже 10 років, знаходиться у стресовому стані, не має постійного джерела доходів та знаходиться у скрутному фінансовому стані. Розглянувши заявлене клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів не знайшла підстав для його задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до норм ст. 8 Закону України "Про судовий збір" в чинній редакції враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Судова колегія зазначає, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також те, що вона підпадає під умови, визначені ч. 1 ст. 8 вищезазначеного Закону. Таким чином, відстрочення сплати судового збору та звільнення від такої сплати є правом суду, а відповідна заява сторони розглядається виходячи із визначених нею обставин, що унеможливлюють сплату судового збору на момент звернення до господарського суду, зокрема, з апеляційною скаргою, та підтвердження цих обставин належними та достатніми доказами. Проте, як вбачається з апеляційної скарги, скаржником при зверненні з відповідним клопотанням, в порушення норм статей 73-80 ГПК України, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин та доказів того, що фінансове становище останнього унеможливлює сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Крім того, у заявленому клопотанні не наведено та не подано доказів на підтвердження того, що матеріальне становище заявника зміниться протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги та він зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі. При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням підприємства, та відсутність у нього коштів для сплати судового збору не можуть вважатися безумовною підставою для звільнення від такої сплати або її відстрочення. Враховуючи даний принцип, а також положення статті 5 Закону України "Про судовий збір", господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні звільнення від сплати судового збору чи відстрочення такої сплати. Під час розгляду клопотання скаржника судова колегія також враховує позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 року зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду. За таких обставин, оскільки скаржником не надано доказів в обґрунтування відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, то у суду відсутні підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення йому такої сплати. Частиною 2 статті 260 ГПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу. У свою чергу, частина 1 ст. 174 ГПК України містить положення, відповідно до якого суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 174 ГПК України). Окрім того, згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст оскаржуваної ухвали попереднього засідання складено та підписано 07.10.2020 року, а оскаржуваної постанови - 29.10.2020 року, відтак, з урахуванням вихідних днів, останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року є 19.10.2020 року, а на постанову від 27.10.2020 року - 18.11.2020 року. Скаржник, в свою чергу, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказані ухвалу та постанову місцевого господарського суду лише 29.01.2022 року, що підтверджується відповідною відміткою на конверті, тобто, з урахуванням вищенаведених положень законодавства, з пропуском визначеного процесуального строку на апеляційне оскарження більш ніж на рік. Одночасно апелянт просив поновити строк для подання апеляційної скарги. Розглянувши клопотання скаржника про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені в ньому причини не є поважними з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини цього пропуску поважними. Відповідну заяву (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. Виходячи зі змісту положень ст.ст. 119 та 256 ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст. 86 ГПК України вирішується судом з своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, наведені норми пов`язують можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами ГПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 13.07.2016 року у справі №Б29/162-10, відповідно до якої одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії"). Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані". В силу положень ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ГПК України передбачено, що Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідні докази повинні подаватись до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії і у випадку подання копії такого доказу, така копія має бути засвідчена належним чином, зокрема, відповідати вимогам п. 5.26 національного стандарту ДСТУ 4163:2020 ")Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів". Так, в обґрунтування заявленого клопотання скаржник зазначає, що будь-яких повідомлень або ухвал по даній справі він взагалі не отримував, а про наявність оскаржуваних процесуальних документів дізнався лише 20.01.2022 року після ознайомлення представника з матеріалами справи в господарському суді міста Києва. Розглянувши клопотання скаржника про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені в ньому причини та доводи є неповажними з огляду на наступне. Як встановлено судом та було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 року за заявою ТОВ "ФК "КАНТІЄРО" відкрито провадження у справі №910/9211/20 про банкрутство ТОВ "Люксекспрес-ІІ". Також вказаною ухвалою суду заборонено боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети іпотеки. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі №910/9211/20 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 42 139 458,74 грн., до якого включено вимоги ТОВ "ФК "КАНТІЄРО" на суму 42 041 469,93 грн. та ГУ ДПС у м. Києві на суму 97 988,81 грн. Постановою Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 боржника визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Беркута М.С. Даною постановою також припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном з 27.10.2020 року. Зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї доказів вбачається, що апеляційну скаргу подано уповноваженою особою засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 адвокатом Баликом І.М. на підставі рішення, оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Люксекспрес-ІІ" від 20.12.2021 року. Відповідно до статті 211 ГК України, засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов`язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству. Згідно статті 92 ЦК України, дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Таким чином, обов`язок здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів та товариства, положеннями Закону та Статуту покладено саме на учасників (засновників) цього товариства, з метою запобігання порушень їх прав. Наведені обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_1 , як засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ", як щодо фінансового та майнового стану товариства, так і стосовно відкриття відносно нього судової процедури банкрутства. Крім того, необхідною передумовою здійснення стороною права апеляційного оскарження є обізнаність зі змістом рішення (ухвали) суду, що дає можливість заявнику викласти свої вимоги та зазначити підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення в апеляційному порядку. Водночас, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами справи, та зобов`язанні добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень. В силу приписів статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Колегія суддів враховує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. зокрема, через Єдиний державний реєстр судових рішень, а особливо в даному випадку, коли саме скаржник зацікавлений в оперативному вирішенні питання щодо вчасного подання апеляційної скарги, оскільки саме він не погоджується з ухвалою та постановою суду першої інстанції і ставить під сумнів їх законність. Відтак, боржник, як учасник провадження у справі, як наслідок і засновники такого боржника, мали можливість своєчасно ознайомитись з відповідним судовим рішенням суду першої інстанції з приводу справи про банкрутство в Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки, як було зазначено вище, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, зокрема, про наявність повного тексту прийнятої за її участі ухвали. При цьому, згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі №910/9211/20 було оприлюднено 09.10.2020 року, а постанову від 27.10.2020 року оприлюднено 30.10.2020 року. В свою чергу, можливість отримання копій ухвали та постанови з часу підписання повного їх тексту або ознайомлення з матеріалами справи та подальше подання апеляційної скарги в установлений законом строк залежала виключно від волевиявлення скаржника, тобто мала суб`єктивний характер. Боржник, як учасник провадження у справі, як наслідок і засновники такого боржника, зобов`язані демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (певності), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII) та принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х). Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22-23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року). У п. 41 Рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України. Так, у справі "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву. Судова колегія зауважує, що згідно приписів ч. 1 ст. 119 ГПК України суд може поновити пропущений встановлений законом процесуальний строк у разі визнання причини його пропуску поважними. Однак, маючи доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень апелянт не був позбавлений можливості дізнатись про стан розгляду справи в суді першої інстанції, а також своєчасно ознайомлюватись з відповідними судовими рішеннями місцевого господарського суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень. При цьому, скаржником до апеляційної скарги не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подати апеляційну скаргу протягом тривалого часу (більше ніж рік) з дати їх оприлюднення. Крім того, судова колегія також зазначає, що в матеріалах справи міститься протокол загальних зборів учасників боржника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" від 20.12.2021 року, на якому була присутня ОСОБА_1 , частка якої складає 100% статутного капіталу товариства. Зі змісту даного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 стало відомо про розгляд господарським судом міста Києва справи №910/9211/20 про банкрутство ТОВ "Люксекспрес-ІІ". 22.12.2021 року уповноважена особа засновника боржника ОСОБА_1 адвокат Балик І.М. на підставі рішення, прийнятого на вищенаведених загальних зборах, звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи №910/9211/20. Таким чином, наведене дає ґрунтовні підстави для висновку, що станом на 20.12.2021 року ОСОБА_1 вже була обізнана про перебування ТОВ "Люксекспрес-ІІ" у судовій процедурі банкрутства. Разом з тим, з матеріалами справи уповноважена особа засновника боржника ОСОБА_1 адвокат Балик І.М. ознайомився лише 19.01.2022 року, що підтверджується відповідною відміткою на поданому 22.12.2020 клопотанні, а з апеляційною скаргою останній звернувся 29.01.2022 року. При цьому, скаржником не доведено та до апеляційної скарги не додано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості ознайомлення з матеріалами справи, починаючи з дати звернення до суду з відповідним клопотанням, та звернення з апеляційною скаргою в найкоротший термін. Отже, за висновками суду, несвоєчасне оскарження судових актів місцевого господарського суду, з огляду на наведені скаржником доводи, зумовлене не об`єктивними обставинами, а обставинами суб`єктивного характеру. Таким чином, скаржником при зверненні до суду з апеляційною скаргою на судові рішення через рік і три місяці після їх прийняття, а також майже через півтора місяці з дня подання до суду першої інстанції заяви про ознайомлення з матеріалами справи, не наведено достатніх обґрунтувань поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання апеляційної скарги, з якими закон пов`язує можливість відновлення такого строку після спливу значного періоду часу, не зазначено жодних непереборних обставин, які б унеможливили вчинення ним процесуальних дій упродовж цього терміну та не надано доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин. Враховуючи викладене, дослідивши подану заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції визнав наведені в ній доводи та причини в її обґрунтування, неповажними. Згідно ч. 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. За викладених вище обставин, апеляційна скарга уповноваженої особи засновника ТОВ "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 - адвоката Балика І.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі №910/9211/20 підлягає залишенню без руху у зв`язку з її поданням після закінчення строків, установлених статтею 256 ГПК України, та неповажності причин пропуску такого строку, та у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку і розмірі, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 234, 255, 256, 258, 260 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд - УХВАЛИВ: 1. Апеляційну скаргу уповноваженої особи засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 - адвоката Балика Ігоря Миколайовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року та постанову Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 року у справі №910/9211/20 залишити без руху. 2. Надати уповноваженій особі засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксекспрес-ІІ" ОСОБА_1 - адвоката Балика Ігоря Миколайовича строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. 3. Попередити скаржника про передбачені ч. 4 ст. 174 та ч. 4 ст. 260 ГПК України наслідки невиконання вимог зазначеної ухвали суду у встановлений пунктом 2 її резолютивної частини строк. 4. Копію ухвали надіслати учасникам провадження у справі. Головуючий суддя О.М. Остапенко Судді С.А. Пашкіна А.О. Мальченко