Справа № 918/469/16

УХВАЛА 15 березня 2023 року м. Київ cправа № 918/469/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючий, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., розглянувши касаційну скаргу Національного банку України на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.11.2022 у складі судді: Марач В.В., та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у складі колегії: Миханюк М.В., (головуючий), суддя - Коломис В.В., суддя - Саврій В.А. за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі відділення 100/17 АБ "Укргазбанк" до Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Фрост" про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: Національний банк України (далі - заявник, НБУ) 21.02.2023, засобами поштового зв`язку, звернулось з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №918/469/16 Господарського суду Рівненської області. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 918/469/16 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2023. Як вбачається з матеріалів скарги, заявник не погоджується з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023, якою ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.11.2022 - залишено без змін, в частині затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, витрат ліквідатора у сумі 357 013, 64 грн. та стягнення з Національного банку України 52 802, 32 на користь арбітражного керуючого Сокотуна Віталія Аполінарійовича грошової винагороди, витрат арбітражного керуючого. Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги НБУ з наступних підстав. З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини"). Так, згідно Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII набрав чинності 21.04.2019, цей Кодекс введено в дію з 21.10.2019. З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441). Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови та прийняття судом касаційної інстанції даної ухвали, передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Наведений в частині 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами. У даному випадку предметом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023, якою ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.11.2022 - залишено без змін, зокрема, в частині затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, витрат ліквідатора у сумі 357 013, 64 грн. та стягнення з Національного банку України 52 802, 32 на користь арбітражного керуючого Сокотуна Віталія Аполінарійовича грошової винагороди, витрат арбітражного керуючого, можливість окремого оскарження якої в оскаржуваній частині, не передбачено частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, положення частиною 3 статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" так само не передбачають можливості оскарження вказаних судових рішень. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У зв`язку з чим, касаційна скарга не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийняті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги НБУ на вказане судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду. На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, - У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного банку на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі № 918/469/16. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В.Я. Погребняк Судді О.В. Васьковський В.Г. Пєсков