Справа № 703/4300/23

Справа № 703/4300/23 2/703/44/25 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2025 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі: головуючого судді Прилуцького В.О. секретаря судового засідання Тимошенко Д.А. за участі: представника позивача Карпова С.О. відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла заяву відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - встановив: В провадженні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебуває цивільна справа за позовом ОСББ «Сокіл» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Прилуцького В.О. від 10 липня 2025 року справу Справу в черговий раз призначено до судового розгляду на 18 грудня 2025 року. 15 грудня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення. Вимоги заяви ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що на його думку ухвалою суду від 30 вересня 2025 року не розв`язано окремі процесуальні питання, а саме підставою для винесення додаткового рішення є неповнота (відмова позивачу за зустрічним позовом в розв`язанні окремого процесуального питання повернення до спільного провадження у справі в порядку ст. 193 ЦПК України саме зі стадії підготовчого провадження, передбаченого ч. 6 ст. 277 ЦПК України). Зазначає, що ухвалою від 29 лютого 2024 року суддею Крива Ю.В. задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСББ «Сокіл» про захист права споживача на житлову послугу, порушення особистого немайнового права на свободу в частині свободи договору, визнання права на відшкодування моральної шкоди, визнання правочину недійсним та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в спільне провадження з первісним. Зазначає, що ця ухвала апеляційним судом не оскаржувалась та набрала законної сили в передбаченому ЦПК порядку. Зазначає, що 12 лютого 2025 року в першому судовому засідані розглядалось питання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Смілянської міської ради та розгляду жодної із 9 позовних вимог зустрічного позову не відбувалось. Вказує на те, що даною ухвалою йому відмовлено у задоволені заяви про залучення до участі у справі за його зустрічним позовом в якості третьої особи Смілянському міську раду та провадження по справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Сокіл» про захист прав споживача житлової послуги та порушення особистого немайнового права на свободу закрито. Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2025 року залишено без змін. Таким чином заявник вважає, що ухвала суду від 29 лютого 2024 року якою задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСББ «Сокіл» про захист прав споживача на житлову послугу не скасовувалась. В зв`язку з тим, що ухвала суду від 29 лютого 2024 року не скасована, відповідно заявник вважає, що суд повинен проводити спільний розгляд справи із його зустрічним позовом, який містить дев`ять позовних вимог. Вважає, що обґрунтуванням правових підстав для ухвалення додаткового рішення є те, що: ухвала суду від 30 вересня 2025 року не містить обґрунтування невиконання ухвали суду від 29 лютого 2024 року, якою ініційовано спільний розгляд зустрічного та первісного позовів в прядку ч. 2 ст. 193 ЦПК України, оскільки ця ухвала апеляційною інстанцією не скасовувалось; обґрунтувань відмови ОСОБА_1 в розгляді дев`яти його позовних вимог зустрічного позову в порядку спільного провадження, які не розглядались на стадії підготовчого провадження; обґрунтувань відмови в розгляді справи зі стадії відкриття провадження у справі, як передбачено ч. 6 ст. 277 ЦПК України, оскільки у справі здійснено перехід від спрощеного до загального провадження в порядку ч. 4 ст. 193 ЦПК України; обґрунтувань законності завершення підготовчого провадження без виконання завдань, передбачених ч. 1 ст. 189 ЦПК України, що позбавило учасників справи права на цілу стадію підготовчого провадження. Зазначає, що ухвалою суді ОСОБА_2 від 12 лютого 2025 року здійснено руйнування цілісності судової процедури розгляду зустрічного позову в порядку ч. 2 ст. 193 ЦПК України, оскільки об`єднані в одне провадження справи, роз`єднанню не підлягають. Вважає, що процесуально передчасно, з порушенням вимог ст. 189 ЦПК України закрито підготовче провадження у справі, без встановлення предмету спору та об`єкта спірного правовідношення. Таким чином вважає, що такою ухвалою було порушено його конституційне право на позов та процесуальних прав за зустрічним позовом, зокрема на цілу стадію підготовчого провадження. Крім того ОСОБА_1 у заяві описує процедуру на його думку незаконного створення ОСББ «Сокіл» та наводить свої міркування відносно правомірності та юрисдикції позовних вимог ОСББ. Окрім іншого зазначає, що в клопотанні від 05 серпня 2025 року подав докази та пояснення, заявлялись вимоги, з приводу якої не ухвалено рішення, зокрема не зазначено мотиви відхилення аргументів, обставин, які унеможливлюють застосування вимог ч. 2 ст. 193 та ч. 10 ст. 188 ЦПК України та позбавляють його основоположного права на зустрічний позов. Таким чином в заяві про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 просить суд: надати обґрунтування невиконання ухвали суду від 29 лютого 2024 року, якою ініційовано спільний розгляд зустрічного та первісного позовів в порядку ч. 2 ст. 193 ЦПК України, оскільки ця ухвала апеляційною інстанцією не скасовувалась; надати обґрунтування залишення без розгляду дев`яти позовних вимог ОСОБА_1 зустрічного позову в порядку спільного провадження у справі, які не розглядались на стадії підготовчого провадження; надати обґрунтування відмови до повернення розгляду справи зі стадії відкриття провадження, як передбачає ч. 6 ст. 277 ЦПК України. Оскільки у справі здійснено перехід від спрощеного до загального позовного провадження в порядку ч. 4 ст. 193 ЦПК України; надати обґрунтування прийнятого рішення продовжити розгляд справи зі стадії розгляду справи по суті без виконання завдань підготовчого провадження встановлених ч. 1 ст. 189 ЦПК України, зокрема яке саме право ОСББ порушує квартира співвласника на площу якої звернено борг, визначення спільного майна як об`єкта спору, встановлення спірних правовідносин якими обґрунтовано неіснуючий борг, визначення наявності в ОСББ «Сокіл» суб`єктивного права на позов в контексті незавершеної процедури створення ОСББ та нелегітимної діяльності внаслідок відсутності (фальсифікації) паспортних даних на спільне майно як об`єкта діяльності ОСББ; при ухваленні додаткового рішення просить зазначити в ньому мотиви прийняття або відхилення аргументів, обставин, які надавались в клопотанні від 05 серпня 2025 року «Про повернення до стадії підготовчого провадження в контексті п.п. б) п. 1 ч. 1 ст. 106 ЗУ «Про судоустрій». Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав вимоги заяви та просив суд винести додаткове рішення у справі щодо ухвали суду від 29 лютого 2024 року, надати обґрунтування із зазначених в прохальній частині заяви питань, а також мотиви прийняття або неприйняття відхилення аргументів, обставин та доказів, які надавались ним у клопотанні від 05 серпня 2025 року «Про повернення до стадії підготовчого провадження». Представник позивача, адвокат Карпов С.О. в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 , вважає, що вимоги заяви необґрунтовані, оскільки в ухвалі суду від 30т вересня 2025 року викладені мотиви та зазначено обґрунтування підстав відмови у задоволенні клопотання відповідача. Крім того зазначив, що ухвала суду від 30 вересня 2025 року до якої відповідач просить суд винести додаткове рішення не є рішенням у справі, тому до неї не може бути винесено додаткове рішення. Вважає, що відповідач неправильно трактує норми закону та намагається отримати рішення протилежне винесеній ухвалі. Дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію відповідача, представника позивача, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Відповідач ОСОБА_1 в заяві про додаткове рішення суду зазначає, що рішення суду до якого подається заява про додаткове рішення: ухвала суду від 30 вересня 2025 року. Відповідач ОСОБА_1 зазначає, що на його думку суд приймаючи ухвалу від 30 вересня 2025 року не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання. Зокрема на його думку такою підставою є неповнота (відмова позивачу за зустрічним позовом в розв`язанні окремого процесуального питання повернення до спільного провадження у справі в порядку ст. 193 ЦПК України саме зі стадії підготовчого провадження, передбаченого ч. 6 ст. 277 ЦПК України). З ухвали суду від 30 вересня 2025 року вбачається, що в судовому засіданні було здійснено розгляд клопотання відповідача ОСОБА_1 про повернення до стадії підготовчого провадження у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач вважає, що в ухвалі суду від 30 вересня 2025 року судом не надано обґрунтування невиконання ухвали від 29 лютого 2024 року, якою ініційовано спільний розгляд зустрічного та первісного позовів в порядку ч. 2 ст. 193 ЦПК України: не надано обґрунтування залишення без розгляду його дев`яти позовних вимог зустрічного позову в порядку спільного провадження у справі, які не розглядались на стадії підготовчого провадження; не надано обґрунтування відмови до повернення розгляду справи зі стадії відкриття провадження, як передбачає ч. 6 ст. 277 ЦПК України. В зв`язку з цим відповідач ОСОБА_1 вважає, що суд має винести додаткове рішення до ухвали суду від 30 вересня 2025 року. З тексту ухвали суду від 30 вересня 2025 року вбачається, що «Відповідач як на одну з підстав для повернення до стадії підготовчого провадження зазначає те, що судом не здійснюється спільний розгляд його зустрічного позову разом із первісним, що порушує його права. З матеріалів справи вбачається що відповідачем ОСОБА_1 27 листопада 2023 року до суду було подано зустрічний позов до ОСББ «Сокіл» про захист прав споживача житлової послуги та порушення особистого немайнового права на свободу. Ухвалою суду від 29 лютого 2024 року було прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСББ «Сокіл» про захист прав споживача житлової послуги та порушення особистого немайнового права на свободу до провадження; здійснено перехід зі спрощеного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Сокіл» про захист прав споживача житлової послуги та порушення особистого немайнового права на свободу закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд такої заяви віднесено до юрисдикції господарського суду. Постановою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2025 року залишено без змін. Таким чином провадження за зустрічним позовом ОСОБА_1 ухвалою суду від 12 лютого 2025 року закрито. Вказана ухвала була оскаржена ОСОБА_1 , апеляційна скарга залишена без задоволення та ухвала суду від 12 лютого 2025 року набрала законної сили. Твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що судом не здійснюється розгляд його зустрічного позову, що на його думку є підставою для повернення до стадії підготовчого провадження, не відповідають дійсності, та спростовуються матеріалами справи, оскільки питання розгляду зустрічного позову вирішено ухвалою суду від 12 лютого 2025 року». Таким чином із ухвали суду від 30 вересня 2025 року вбачається що судом під час розгляду клопотання відповідача ОСОБА_1 було наведено обґрунтування підстав відмови у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження. Окрім того відповідач ОСОБА_1 в заяві просить суд надати обґрунтування прийнятого рішення продовжити розгляд справи зі стадії розгляду справи по суті без виконання завдань підготовчого провадження встановлених ч. 1 ст. 189 ЦПК України, зокрема яке саме право ОСББ порушує квартира співвласника на площу якої звернено борг, визначення спільного майна як об`єкта спору, встановлення спірних правовідносин якими обґрунтовано неіснуючий борг, визначення наявності в ОСББ «Сокіл» суб`єктивного права на позов в контексті незавершеної процедури створення ОСББ та нелегітимної діяльності внаслідок відсутності (фальсифікації) паспортних даних на спільне майно як об`єкта діяльності ОСББ. Суд приходить до висновку, що вимоги в цій частині заяви взагалі не можуть бути розглянуті в порядку розгляду заяви про винесення додаткового рішення, оскільки визначення предмету та підстав позову, обґрунтування позовних вимог та доведення їх правомірності є правом позивача та встановлюються безпосередньо в ході розгляду справи, а не шляхом винесення додаткового рішення. Частина перша статті 270 ЦПК України зазначає, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 18 квітня 2019 року у справі № 464/944/17 (провадження № 61-4050св19) зроблено висновок по застосуванню статті 270 ЦПК України та вказано, що "додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав". Суд звертає увагу на те, що за змістом частини 1 статті 270 ЦПК України підставою для винесення додаткового рішення може бути неухвалення судом рішення щодо однієї з позовних вимог, якщо щодо решти вимог, заявлених у позові, рішення ухвалено. Додаткове рішення суду - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання. У справі за позовом ОСББ «Сокіл» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості рішення не прийнято. Відповідно додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав". Відповідач ОСОБА_1 просить суд винести додаткове рішення на ухвалу суду від 30 вересня 2025 року, яка є проміжною у справі та нею не було вирішено позовних вимог по суті спору. Зазначені ОСОБА_1 обставини в обґрунтування вимог поданої ним вказаної заяви зводяться до переоцінки доказів, зокрема, стосовно відмови суду у задоволенні його клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та до незгоди із винесеною судом ухвалою, що не є підставами для ухвалення у цій справі судом додаткового судового рішення. Отже, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 порушено питання про ухвалення у справі додаткового рішення з підстав, що не передбачені частиною першою статтею 270 ЦПК України. Враховуючи вище викладене суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались. Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії). Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії, параграф 32). Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16. У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття. Керуючись ст.ст.246,270,354 ЦПК України, суд, - ухвалив: В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити. Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня отримання повного судового рішення, а особами, які не брати участі в судовому засіданні протягом 15 днів з дня отримання її копії. Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Повний текст ухвали суду виготовлено 22 грудня 2025 року Головуючий: В.О. Прилуцький