Справа № 644/852/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 644/852/20 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/818/902/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2 Категорія: грабіж У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2026 року м. Харків Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши апеляційну скаргу начальника Сектору ювенальної пробації міста Харкова Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_3 на ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 26 січня 2026 року стосовно ОСОБА_4 ,- у с т а н о в и в : Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 26 січня 2026 року подання начальника Сектору ювенальної пробації міста Харкова Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_5 про скасування звільнення від відбуття покарання з випробуванням та направлення засудженого ОСОБА_4 від відбування покарання призначеного вироком Київського районного суду м. Полтави від 05.05.2025 залишено без задоволення. На вказану ухвалу суду начальник Сектору ювенальної пробації міста Харкова Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити ухвалу, якою задовольнити подання Сектору ювенальної пробації містка Харкова Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого ОСОБА_4 для відбування призначеного покарання. При вирішенні питання щодо відкриття провадження суддя-доповідач окрім додержання апелянтом вимог, передбачених ст. 395, 396 КПК України, перевіряє наявність правових підстав щодо фактичної можливості перегляду в апеляційному порядку ухвали суду, передбачених ст.392 КПК України, практики Європейського суду з прав людини і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону. Відповідно до Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих йому Конституцією або законом (ст. 8). Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду (п. 8 ст. 129 Конституції України). Згідно ст. 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Статтею 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора і слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яку він викладає у своїх рішеннях. Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. Так, у справі Delcourt v. Belgium ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція ЄСПЛ у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак ЄСПЛ повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою ( Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Перевіривши матеріали за апеляційною скаргою Сектору ювенальної пробації начальника Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_3 приходжу до висновку, що дану апеляційну скаргу необхідно повернути, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст.393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати: 1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого; 2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання; 3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник; 4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього; 5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру; 6) прокурор; 7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; 8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову; 9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову; 9-1) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи; 9-2) фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію; 9-3) викривач - у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу; 10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом. Системний аналіз зазначених правових норм, дозволяє зробити висновок та тлумачити їх таким чином, що перелік зазначених підстав для апеляційного оскарження та суб`єктів такого судового рішення є вичерпним, відповідно до п.3 ч.1 ст.392 КПК України, а сам порядок такого оскарження є особливим, так як регламентується спеціальною нормою кримінального процесуального закону. Крім цього, звертаю увагу на те, що згідно з правовим висновком, сформульованим у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 654/1820/18), відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом, якщо оскаржене судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів. Однак зі змісту апеляційної скарги та копії оскарженого судового рішення вбачається, що воно не стосується прав, свобод та інтересів Сектору ювенальної пробації міста Харкова Індустріального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області або ж його начальника. Ураховуючи викладене, обмеження кола суб`єктів апеляційного оскарження відповідає вимогам процесуального закону і не порушує гарантій, закріплених у ч. 2 ст. 24 КПК, приписи якої передбачають право на оскарження у випадках, коли судове рішення безпосередньо стосується прав, свобод чи інтересів відповідної особи, проте у цьому провадженні такого не встановлено. Такий підхід щодо відсутності в представника Державної установи «Центр пробації» права на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову в задоволенні його подання/клопотання щодо скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого для відбування призначеного покарання співвідноситься з практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема з позицією викладеною в ухвалі від 23 грудня 2025 року (справа № 644/1773/22). За таких обставин начальник Сектору ювенальної пробації начальника Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_3 не відноситься до кола осіб, які мають право подавати апеляційну скаргу на процесуальні рішення суду першої інстанції, при вирішенні ним питань, пов`язаних із виконанням вироку. З урахуванням викладеного та відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу. Враховуючи викладене та керуючись ч.3 ст.399 КПК України, - постановив: Апеляційну скаргу начальника Сектору ювенальної пробації начальника Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_3 на ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 26 січня 2026 року стосовно ОСОБА_4 повернути апелянту, оскільки скарга подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу. Копію ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення. Суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_6