Справа № 344/14158/20

Справа № 344/14158/20 Провадження № 11-кп/4808/453/26 Категорія ст. 199 КПК України Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1 Суддя-доповідач ОСОБА_2 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з участю секретаря ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 в кримінальному провадженні № 12020090000000434 за ч. 3 ст. 307 КК України, за участю прокурора ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2026 року продовжено термін тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 до 31 серпня 2026 року. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, та прокурором поза розумним сумнівом було доведено, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 може ухилятися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжують існувати. На думку суду, застосування більш м`якого запобіжного заходу буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, а запобіжний захід у виді тримання під вартою буде співмірним та доцільним задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження і виключно такий здатен забезпечити запобігання ризику переховування обвинуваченого від суду. Адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, нічний або цілодобовий домашній арешт та застосувати електронний засобі контролю на підставі положень ст.195 КПК України, або визначити альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Сторона захисту вважає за доцільне зазначити, що ризик переховування від суду, не підтверджений жодним доказом протягом 3-х років. Звертає увагу, що на обвинуваченого поширюється дія Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та обмеження щодо виїзду за кордон встановленні з 24.02.2022 року чоловікам від 18 до 60 років, що регулюють: Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 р. №3543-XII; Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. і який діє по теперішній час. Вказаний правовий режим не розширює, а навпаки обмежує конституційні права особи. Крім того відповідно до Наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.04.2018 № 284/287/214/150/64/175/266/75 введено в дію Положення про інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, як перетинають кордон. Такою системою є «Аркан», яка має запобігати ризикам незаконного перетину кордону, у тому числі особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України. Існування такої системи, за твердженням уповноважених державних органів, унеможливлює перетин кордону особами щодо яких застосовано запобіжний захід. Зазначає, що попередніми ухвалами суду про продовження тримання під вартою не враховано справу «Харченко проти України», згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (див. справу «Єлоєв проти України», п. 60). Стверджує, що ризик того «що обвинувачений перешкодить кримінальному провадженню іншим чином» є недоведеним стороною обвинувачення після застосування застави або домашнього арешту та не підтверджується жодним доказом. Вважає заявлені прокурором у клопотанні ризики такими, які не існують і відповідно не продовжують існувати. Зауважує, щодо міцності соціальних, оскільки обвинувачений має матір ОСОБА_10 1976 р.н., рідного брата ОСОБА_11 2003 р.н., який має статус дитини інваліда ІІ групи, відповідно постійно потребує стороннього догляду, що свідчить про наявність міцних соціальних зав`язків. Підсумовує, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а твердження сторони обвинувачення не підтвердженні жодним доказом, а лише тяжкістю кваліфікації та санкцією статті. В судовому засіданні апеляційного суду: - обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити; - прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 необхідно залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав. За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом апеляційного оскарження є саме рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 від 02 липня 2026 року, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 дотримався вказаних вимог закону. Суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання, таке рішення прийнято за наявності необхідних для цього підстав, з наведенням відповідних мотивів. Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого. За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про : наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу. Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою. Частиною 1 ст. 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12020090000000434 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України. За вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, встановлено відповідальність у виді позбавленням волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, таке згідно з ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином. При вирішенні питання про законність оскарженого рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження. Зокрема, на стадії судового провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання. Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду. В той час, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, особа, про яку йдеться, могла вчинити таке правопорушення. Серйозність пред`явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26.07.2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від суду чи продовження заняття злочинною діяльністю. У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Наведене прокурором у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце в даному випадку, з врахуванням обставин і тяжкості кримінальних правопорушень та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватості, даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , зокрема сімейний та матеріальний стан. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України. У відповідності з ст. 199 КПК України в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що ризики згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України з часу застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу, що в свою чергу виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою. Колегія суддів бере до уваги те, що обвинуваченому ОСОБА_8 ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.12.2020 року обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. та покладено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Однак ОСОБА_8 неодноразово не з`являвся до суду без поважних причин і таким чином перешкоджав кримінальному провадженню та прийняттю кінцевого судового рішення, злочинної діяльності не припинив, оскільки знову обвинувачується у вчиненні аналогічних кримінальних правопорушень, зокрема з метою наживи у липні 2022 року створив іншу організовану групу, з якою до січня 2023 року вчиняв злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, у зв`язку із чим 26 січня 2023 року у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 307 КК України, тому 05.05.2023 року суд своєю ухвалою змінив запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_8 з домашнього арешту на тримання під вартою. Стороною захисту не наведено вагомих підстав вважати, що обставини, які вказували на наявність заявлених прокурором ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, змінилися, та відповідно, вони зменшились, а також, що після прийняття рішень про застосування запобіжного заходу виникли нові обставини. Судовий розгляд триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином оцінив в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України, в тому числі характеризуючі особу обвинуваченого дані. Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду клопотання доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, зокрема особистого зобов`язання чи застави. При застосуванні іншого більш м`якого запобіжного заходу відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на нього процесуальні обов`язки. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що продовження застосування тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_8 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції в повній мірі врахував положення ст. ст. 177, 178, 183, 194, 199 КПК України, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 . За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись вимогами ст. ст. 177, 179, 183, 182, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 в кримінальному провадженні №12020090000000434 за ч. 3 ст. 307 КК України, залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5