Справа № 344/14158/20

Справа № 344/14158/20 Провадження № 11-кп/4808/501/26 Категорія ст.331 КПК України Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1 Суддя-доповідач ОСОБА_2 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі: головуючого судді ОСОБА_3 , суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника адвоката ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 та прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_10 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2026 року про продовження строку тримання під вартою,- в с т а н о в и л а : Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2026 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 до 01.10.2026 року. Визначено заставу обвинуваченому ОСОБА_8 - 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень. Не погодившись з вказаною ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 та прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_10 подали апеляційній скарги. Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, нічний або цілодобовий домашній арешт та застосувати електронний засіб контролю на підставі положень ст. 195 КПК України, або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, що не перевищує 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вважає, що ухвала суду не відповідає вимогам КПК України та є невмотивованою. Вказує, що заявлені прокурором у клопотанні ризики не існують. Зокрема, ризик переховування від суду не підтверджений жодним доказом протягом 3-х років. Натомість, звертає увагу суду, що на обвинуваченого поширюється дія Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та обмеження щодо виїзду за кордон встановленні з 24.02.2022 чоловікам від 18 до 60 років, що регулюють: Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 р. №3543-XII; Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. і який діє по теперішній час. Вказаний правовий режим не розширює, а навпаки обмежує конституційні права особи. Крім того, відповідно до Наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.04.2018 № 284/287/214/150/64/175/266/75 введено в дію Положення про інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, як перетинають кордон. Такою системою є «Аркан», яка має запобігати ризикам незаконного перетину кордону, у тому числі особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України. Існування такої системи, за твердженням уповноважених державних органів, унеможливлює перетин кордону особами щодо яких застосовано запобіжний захід. Водночас, чинний КПК передбачає низку додаткових процесуальний обов`язків, а саме здати на зберігання закордонний паспорт, заборону залишення населених пунктів, та носіння електронних засобів контролю. Також зауважує, що тяжкість покарання не може використовуватися, як єдина та виправдана підстава тримання особи під вартою або цілодобового домашнього арешту. Про що слідчому, прокурору достеменно відомо. Відповідно є недоведеним прокурором потенційне існування ризику «переховуватися від суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України)». Вказує на недоведеність ризику можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого злочину. Водночас, прокурором не доведено та не перевірено судом, що більш м`який запобіжний захід нездатний забезпечити запобігання ризикам, передбаченим в ст.177 КПК, включаючи електронний засіб контролю. Щодо міцності соціальних в`язків, то зауважує, що обвинувачений має матір ОСОБА_11 1976 р.н., рідного брата ОСОБА_12 2003 р.н., який має статус дитини інваліда ІІ групи, відповідно постійно потребує стороннього догляду. На думку сторони захисту, вказане свідчить про наявність міцних соціальних зав`язків. На підставі вищезазначеного вважає, що оскаржувана ухвала має наступні процесуальні недоліки: висновки судді не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а твердження сторони обвинувачення не підтверджені жодним доказом, а лише тяжкістю кваліфікації та санкцією статті; суддя не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, про які неодноразово зазначала сторона захисту; дане рішення судді є незаконним та невмотивованим, зокрема судом не наведені належні (а не формальні) і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду в частині визначення обвинуваченому ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави та постановити носу ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави. Зокрема, посилається на те, що суд дійшов передчасного висновку про можливість визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу, не врахувавши належним чином ступінь суспільної небезпечності інкримінованих кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, а також ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Вважає, що визначена судом застава не здатна забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігти наявним ризикам. Під час апеляційного розгляду: - обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник адвокат ОСОБА_9 просили задовольнити вимоги їхньої апеляційної скарги, заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора; - прокурор підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого. Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється. Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону. З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України. Так, під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави з посиланням на ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Оскаржуваною ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 до 01.10.2026 року, з визначенням застави - 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 600 гривень. Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував особу обвинуваченого ОСОБА_8 , тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, які згідно з ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, ризики, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховуватися від суду, оскільки обвинувачений заперечує свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, вчинити інші кримінальні правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що обвинуваченому ОСОБА_8 ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.12.2020 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло з 22 год 00 хв до 06 год 00 хв та покладено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Однак ОСОБА_8 неодноразово не з`являвся до суду без поважних причин і таким чином перешкоджав кримінальному провадженню, здійсненню його судового розгляду та прийняттю кінцевого судового рішення, злочинної діяльності не припинив, оскільки знову обвинувачується у вчиненні аналогічних кримінальних правопорушень, зокрема з метою наживи у липні 2022 року створив іншу організовану групу, з якою до січня 2023 року вчиняв злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, у зв`язку із чим 26 січня 2023 року у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, тому 05.05.2023 суд своєю ухвалою змінив запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_8 з домашнього арешту на тримання під вартою. Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого. В апеляційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням. Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Штегмюллер проти Австрії» вказав, що застосування до особи обмеження волі можливо лише за наявності ризику неявки підозрюваного (обвинуваченого) на судовий розгляд, або інших ризиків, які мають бути реальними та обґрунтованими, тобто не бути загальними та абстрактними. За вказаних обставин, суд, з врахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, наявних ризиків, передбачених п.п.1,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також враховуючи доведеність недостатності застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого для запобігання цим ризикам, дійшов правильного висновку про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде достатнім для неухильного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні. Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки. При цьому, колегія суддів відхиляє апеляційні доводи прокурора про те, що судом при визначенні ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, не враховано дані про особу обвинуваченого, ступінь суспільної небезпечності інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Так, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави у провадженні визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Згідно з ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у межах, щодо особи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи дані, що характеризують особу ОСОБА_8 , тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, а також те, що обвинувачений вже тривалий час перебуває під вартою, суд обґрунтовано вказав на можливість визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Колегія суддів вважає, що визначений судом розмір застави є пропорційним щодо конкретної особи та буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим на даному етапі провадження, покладених на нього обов`язків, та забезпечить виконання завдань кримінального провадження. В той час, прокурор не навів переконливих доводів та не надав жодних доказів на підтвердження того, що існують виключні обставини, за яких застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання ОСОБА_8 , покладених на нього обов`язків. При цьому, підстав вважати вказаний розмір застави непомірним для обвинуваченого, суд апеляційної інстанції не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб нівелювати в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника та прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а : Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 та прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою з визначенням застави, залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя ОСОБА_3 Судді: ОСОБА_4 ОСОБА_5