Справа № 920/1706/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" липня 2026 р. Справа№ 920/1706/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Михальської Ю.Б. Мальченко А.О. секретар судового засіданні: Романенко К.О., за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.07.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Буринської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 30.03.2026 (повний текст складено 03.04.2026) у справі №920/1706/25 (суддя О.Ю. Резніченко) за позовом Буринської міської ради до Акціонерного товариства «Українська залізниця» треті особи: 1) Фермерське господарство «Едельвейс-2007» 2) Кабінет Міністрів України про витребування земельних ділянок, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог В грудні 2025 року Буринська міська рада звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи Фермерське господарство «Едельвейс-2007», Кабінет Міністрів України про: - витребування з незаконного володіння Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Буринської міської ради частину земельної ділянки з кадастровим номером 5920910100:00:029:004, що накладається на земельну ділянку комунальної власності Буринської міської територіальної громади за адресою: Сумська область, Конотопський район, м. Буринь, вул. Лікарняна, площею 0,0121 га - у межах та конфігурації, визначених технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які розташовані в м. Буринь, вул. Лікарняна, Сумської області, виготовленою ТОВ «Гео-Бізнес», та відповідним викопіюванням. - витребування з незаконного володіння Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Буринської міської ради частину земельної ділянки з кадастровим номером 5920910100:00:029:004, що накладається на земельну ділянку комунальної власності Буринської міської територіальної громади за адресою: Сумська область, Конотопський район, м. Буринь, вул. Лікарняна, площею 0,0689 гa - у межах та конфігурації, визначених технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які розташовані в м. Буринь, вул. Лікарняна, Сумської області, виготовленою ТОВ «Гео-Бізнес», та відповідним викопіюванням. - витребування з незаконного володіння Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Буринської міської ради частину земельної ділянки з кадастровим номером 5920910100:00:029:004, що накладається на земельну ділянку комунальної власності Буринської міської територіальної громади за адресою: Сумська область, Конотопський район, м. Буринь, вул. Лікарняна, площею 0,0080 га, - у межах та конфігурації, визначених технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які розташовані в м. Буринь, вул. Лікарняна, Сумської області, виготовленою ТОВ «Гео-Бізнес», та відповідним викопіюванням. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником частини земельної ділянки з кадастровим номером 5920910100:00:029:004 під під`їзною колією площею 0,0121 га та 0,0689 гa та під спорудами вагової площею 0,0080 га, а право комунальної власності на зазначену частину земельної ділянки підтверджується розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Буринь. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду Сумської області від 30.03.2026 у справі №920/1706/25 у позові Буринської міської ради до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: 1. Фермерське господарство «Едельвейс-2007», 2. Кабінет Міністрів України про витребування земельних ділянок - відмовлено повністю. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 267 грн 20 коп. покладено на позивача. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Буринською міською радою не доведено належність спірних земельних ділянок до земель комунальної власності та підстав для витребування спірних земельних ділянок державної власності, право постійного користування яких внесено до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця». Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Буринська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та не встановленням усіх істотних обставин справи. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, не врахувавши належним чином обставини первинного землекористування та моменту виникнення об`єктів нерухомого майна, зокрема, позивачем подано до матеріалів справи копію державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 28.07.1995 Буринському насіннєвому заводу, який підтверджує, що ще на той момент відповідна земельна ділянка перебувала у користуванні іншого об`єкта. Скаржник звертає увагу, що рішенням Господарського суду Київської області від 23.06.2025 у справі №911/1368/25 достеменно встановлено юридично значущий факт, а саме - що власником під`їзної залізничної колії є саме Фермерське господарство «Едельвейс-2007». Суд прямо зазначив, що Фермерському господарству «Едельвейс-2007» належить під`їзна колія, яка примикає стрілочним переводом №23 до колії №6 станції Путивль, обслуговується власним локомотивом господарства, а її початок визначений встановленим знаком «Межа під`їзної колії». Тобто, суд першої інстанції був зобов`язаний врахувати обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, та надати їм належну правову оцінку, однак цього зроблено не було. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Заперечуючи проти апеляційної скарги, Акціонерним товариством «Українська залізниця» та Кабінетом Міністрів України подано відзиви, у яких просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього. Явка представників у судове засідання В судове засідання 14.07.2026 з`явились представники позивача та відповідача, представники третіх осіб - 1, 2 в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (ухвали суду від 27.05.2026 та 30.06.2026) до їх електронних кабінетів. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України). Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб - 1, 2. Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції 23.06.2026 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистему «Електронний суд») від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи якісної (належним чином виготовленої) копії державного акту серії СМ №000008 від 28.07.1995, зареєстрованого в книзі записів за №22, на право постійного користування земельною ділянкою Буринського насіннєвого заводу, вказуючи, що копія зазначеного акту наявна в матеріалах справи та долучена до позовної заяви, однак є нечитабельною та погано відсканована, а тому унеможливлює її повноцінне дослідження судом. Водночас, 10.07.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про долучення доказів того, що державний акт серії СМ №000008 має архівне походження, обліковується компетентним органом, а запис про його реєстрацію вчинено 28.07.1995, зокрема лист відділу №1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 01.07.2026 №77/61/15-26 та додані до нього копії архівних документів, тобто технічна відсутність читабельної дати на копії самого акту не спростовує факту його видачі та державної реєстрації. На підтвердження вказаних обставин, надано копії: - державного акту серії СМ №000008 від 28.07.1995 на право постійного користування землею; - листа відділу №1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 01.07.2026 №77/61/15-26; - книги №41 записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Буринської районної Ради народних депутатів. В судовому засіданні 14.07.2026 головуючий суддя довів до відома, що 23.06.2026 та 10.07.2026 від позивача надійшли заяви про долучення доказів до матеріалів справи та поставив дані клопотання на обговорення. У судовому засіданні представник позивача підтримав вказане клопотання та просив його задовольнити. Представник відповідача проти задоволення клопотання заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Відповідно до частин 1-4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно з положеннями частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14. Отже, долучення доказів судом на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду пов`язується виключно з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Нормою статті 2 Господарського процесуального кодексу України до основних принципів (засад) господарського судочинства віднесено принцип диспозитивності, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 14 ГПК України). Відтак, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для прийняття, поданих позивачем доказів з метою повного та всебічного розгляду справи. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до положень Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» 06.07.2017 було прийнято рішення про створення Буринської міської об`єднаної територіальної громади шляхом об`єднання Буринської міської ради з вісьмома сільськими радами: Верхньосагарівською, Воскресенською, Жуківською, Олександрівською, Степанівською, Суховерхівською, Успенською та Червонослобідською. Адміністративним центром новоствореної громади стало місто Буринь. Буринська міська територіальна громада є адміністративно-територіальною одиницею в межах Конотопського району Сумської області з адміністративним центром громади - місто Буринь. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06.09.2012, ст. 83 Земельного кодексу України, територіальні громади є власниками земель, які знаходяться в їх межах. Передача цих земель від держави до комунальної власності відбувається автоматично з моменту створення відповідної громади. Буринською міською радою у межах здійснення повноважень органу місцевого самоврядування проводиться інвентаризація земель, розташованих у межах Буринської міської територіальної громади, за результатами якої було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розміщене нерухоме майно Фермерського господарства «Едельвейс-2007», зокрема під`їзна залізнична колія та споруда вагової. На підставі рішення першої сесії восьмого скликання Буринської міської ради від 16.07.2021 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності на території Буринської міської ради», позивачем на підставі договору №45/0624 від 04.06.2024 та №46/0624 від 04.06.2024 замовлено виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які розташовані в м. Буринь, вул. Лікарняна, Сумської області. У ході виконання вказаних договорів, укладених між Буринською міською радою та ТОВ «Гео-Бізнес», була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо земельних ділянок. 14.06.2024 рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу №3 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №РВ-7400174662024 було відмовлено позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки під спорудами вагової площею 0,0121 га. Підставою відмови відповідно до пункту 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є те, що в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходиться інша земельна ділянка - кадастровий номер 5920910100:00:029:0004. Площа співпадає на 100% (накладка). 19.06.2024 рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу №7 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №РВ-6300096532024 було відмовлено позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки під коліями залізниці площею 0,0689 га. Підставою відмови відповідно до пункту 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є перетин з земельною ділянкою з кадастровим номером 5920910100:00:029:004. Площа співпадає на 100% (критична накладка). 25.09.2024 рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу №1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №РВ-6800220272024 було відмовлено позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки під спорудами вагової площею 0,0080 га. Відмова мотивована тим, що подана документація не відповідає вимогам пункту 3 частини 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», а також тим, що має місце перетин із земельною ділянкою 5920910100:00:029:0004. Площа співпадає на 100% (накладка). За результатами перевірки відомостей у державних реєстрах встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5920910100:00:029:0004 повністю накладається на три окремі земельні ділянки, сформовані та подані позивачем для внесення до Державного земельного кадастру. Крім того, зазначена ділянка зареєстрована за Акціонерним товариством «Укрзалізниця», що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру. 24.09.2024 Буринська міська рада повідомила Акціонерне товариство «Укрзалізниця» про результати проведеної технічної інвентаризації земель комунальної власності та встановлення факту розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 5920901100:00:029:0004 об`єктів нерухомого майна, що належать Фермерському господарству «Едельвейс-2007». У відповідь на зазначене повідомлення Акціонерне товариство «Укрзалізниця» листом від 11.10.2024 звернулося до Буринської міської ради з проханням надати документи, які посвідчують право власності Фермерського господарства «Едельвейс-2007» на нерухоме майно, розташоване в межах спірної земельної ділянки, а також надати додаткову інформацію щодо правових підстав реєстрації такого майна. Листом від 15.11.2024 Буринська міська рада надала Акціонерному товариству «Укрзалізниця» завірені копії правовстановлюючих документів Фермерського господарства «Едельвейс-2007», а саме: договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16.09.2008, витяг з реєстру правочинів та витяг про реєстрацію права власності від 25.02.2009. Відповідач у листі від 17.12.2024 на адресу позивача зазначив, що за результатами аналізу матеріалів, направлених Буринською міською радою, які засвідчують право власності на нерухоме майно Фермерського господарства «Едельвейс-2007» встановлено, що згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення нерухоме майно зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності від 08.05.2008. При цьому, слід зазначити, що право постійного користування земельною ділянкою площею 35,9099 га, кадастровий номер 5920901100:00:029:0004, зареєстроване Акціонерним товариством «Укрзалізниця» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг від 30.07.2019 №175629956) відповідно до державного акта від 30.09.2005 серії ЯЯ №276565. Враховуючи зазначене, просив повідомити про об`єкти нерухомого майна Фермерського господарства «Едельвейс-2007», які знаходяться на земельній ділянці Акціонерного товариства «Укрзалізниця». Крім того, у разі розташування такого майна на земельній ділянці товариства, просив повідомити про законодавчі підстави його реєстрації в Буринському БТІ Буринською міською радою 08.05.2008 враховуючи те, що вказана ділянка ще з 2005 року перебуває на праві постійного користування у Акціонерного товариства «Укрзалізниця». 17.03.2025 Акціонерне товариство «Укрзалізниця» повідомило, що, враховуючи перебування земельної ділянки, на якій розташовані відповідні об`єкти, у постійному користуванні останнього на підставі державного акта на право постійного користування землею від 30.09.2005 серії ЯЯ №276565, у товариства відсутні законодавчі підстави для внесення змін до конфігурації меж зазначеної ділянки. Водночас відповідач запропонував врегулювати відносини шляхом укладення договору земельного сервітуту. На думку позивача, листування свідчить про те, що позивач послідовно, упродовж тривалого періоду, підтверджував наявність у Фермерського господарства «Едельвейс-2007» законно зареєстрованого права приватної власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані в межах спірної ділянки. Натомість Акціонерне товариство «Укрзалізниця» жодного разу не надало документів, які б підтверджували існування у нього права власності на зазначені об`єкти, та врешті саме визнало необхідність договірного врегулювання доступу до земельної ділянки, що ще раз доводить відсутність у нього відповідного майнового титулу. Також позивач у позові зазначає докази, які, на його думку, підтверджують права власності третьої особи - Фермерського господарства «Едельвейс-2007» на об`єкти нерухомого майна, які розташовані частково на спірній земельній ділянці: - під`їзна колія та вагова перейшли у власність третьої особи в результаті продажу майна банкрута ВАТ «Буринський насіннєвий завод» (договір купівлі-продажу майна від 04.10.2007 між ВАТ «Буринський насіннєвий завод» та ФОП Косанчук В.Б.; договір купівлі-продажу від 19.09.2008 між ФОП Косанчук В.Б. та ФГ «Едельвейс-2007»); - рішенням Господарського суду Київської області від 23.06.2025 у справі №911/1368/25 установлено факт, що власником під`їзної залізничної колії, яка примикає стрілочним переводом №23 до колії №6 станції Путивль, є Фермерське господарство «Едельвейс-2007». Також позивач стверджує, що земельна ділянка, яка є предметом спору, відповідно до рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради народних депутатів від 30.08.1990 №119 «Про виділення земельної ділянки» була виділена Буринському насіннєвому заводу, а саме: земельна ділянка, площею 0,02 га на не використовуваному на той час тупику для будівництва вагонних ваг. Позивачем подана копія державного акту на право постійного користування землею, виданої 28.07.1995 Буринському насіннєвому заводу. У зв`язку із цим позивач звертає увагу на той факт, що у складі земельної ділянки у державному акті є відомості про розташування вагової споруди. Тому позивач дійшов висновку, що саме Буринський насіннєвий завод був первинним землекористувачем та замовником робіт зі спорудження стаціонарних вагонних ваг і під`їзної залізничної колії, після банкрутства якого зазначене майно перейшло до третьої особи - Фермерського господарства «Едельвейс-2007». У зв`язку із наведеним, на думку позивача, станом на 30.09.2005 (дата отримання акта на право постійного користування відповідача земельною ділянкою, яка є предметом спору) були відсутні будь-які правові підстави, що відповідач отримав земельну ділянку у вільному від забудови стані, тому речове право відповідача не могло поширюватися на вже існуючі та функціонуючі об`єкти інженерної інфраструктури. 24.07.2019 відповідач здійснив державну реєстрацію права постійного користування на спірну земельну ділянку, що підтверджується відповідним витягом. При цьому, матеріалами справи підтверджено факт часткового накладання зареєстрованої відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 5920901100:00:029:0004 на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна - вагова та інші залізничні споруди. У зв`язку з неможливістю урегулювання питання про погодження внесення змін в просторове положення спірної земельної ділянки із відповідачем у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із цим позовом. Позивач обґрунтовує свої вимоги про витребування земельних ділянок, серед іншого, приписами частин 1, 2, статті 83 Земельного кодексу України, згідно яких землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Тому, на думку позивача, право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Буринь. Також позивач стверджує, що оскільки на ділянці комунальної власності розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать третій особі на праві приватної власності, а тому така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об`єкта. Отже, позивачеві належить право на захист від порушень, пов`язаних із володінням земельною ділянкою, у зв`язку із чим він звернувся до суду. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України). За приписами статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з частиною 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями (пункт «б» частини 4 статті 84 Земельного кодексу України ). В силу статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту відповідно до Земельного кодексу України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. За змістом частини 1 статті 23 Закону України «Про транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України, до складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. Згідно із частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Згідно із частиною першою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина друга статті 84 Земельного кодексу України). Відповідно до статті 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Отже, згідно з приписами статті 113 Конституції України та статті 84 Земельного кодексу України органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, через який держава реалізує право власності на землю держави, є Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 №356 «Про створення Державної адміністрації залізничного транспорту України» було створено Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізницю) передано у відання Укрзалізниці Донецьку, Львівську, Одеську, Південну, Південно-Західну, Придніпровську залізниці, а також усі інші розташовані на території України підприємства, установи й організації, що були підпорядковані Міністерству шляхів СРСР. Законом України від 23.02.2012 №4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, було створено акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство). Частиною 1 статті 4 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що до статутного капіталу Товариства вноситься, зокрема, право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту. Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено: «Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, використовуються Товариством відповідно до їх цільового призначення. З дня припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту до дня оформлення Товариством прав на користування земельними ділянками, які перебували у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та зазначених підприємств, Товариство зобов`язане використовувати згідно з цільовим призначенням відповідні земельні ділянки в розмірах та межах, у яких вони перебували в постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту або фактично використовувалися ними, і за які сплачувався земельний податок». Пункт 5 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України від 23.02.2012№ 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» частину другу статті 92 ЗК України доповнено пунктом «г» про те, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває, зокрема, публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування». Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 «Питання Акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено статут Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з Публічного на приватне та перейменовано в Акціонерне товариство «Українська залізниця». Отже, законом визначено, що Акціонерному товариству «Укрзалізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту. Відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату формування статутного капіталу АТ «Укрзалізниця») згідно з якою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. За змістом частини 9 цієї статті, право на вилучення земельних ділянок державної власності та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування належить виключно Кабінету Міністрів України, яким таке право було реалізовано під час утворення Акціонерного товариства «Укрзалізниця». Відповідно до частини 7 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - здійснюється за рішенням відповідного органу (в даному випадку Кабінету Міністрів України). Отже, утворюючи Акціонерне товариство «Укрзалізниця», законодавець визначив особливості набуття товариством відповідних прав на майно, внесене до статутного капіталу та визначив, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Відповідно Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (Додаток 1 до постанови від 25.06.2014 №200), одним із підприємств, на базі яких утворюється товариство, є Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця». Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», установлено, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, у тому числі: права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення Укрзалізниці та підприємств. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 «Питання Акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено статут Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з п. 2 Статуту, Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця»» змінено тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в Акціонерне товариство «Українська залізниця». Відповідно до передавального акту Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» від 31.07.2015 та Зведеного переліку земельних ділянок Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» право постійного користування, якими вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», складеного на підставі результатів інвентаризації майна станом на 31.07.2015, проведеної на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», наказу Міністерства інфраструктури від 09.07.2014 №301 та результатів оцінки ринкової вартості майна та майнових прав для цілей формування статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», проведеної ТОВ «Делойт і Туш» на виконання договору «Про надання послуг з оцінки» від 26.12.2014 №FAS/2014/28383 та рецензії Фонду державного майна України, затвердженого Міністром інфраструктури 18.08.2015, право постійного користування земельною ділянкою за адресою: «Сумська обл., Буринський р-н, м. Буринь, ст. Путівль, вул. Привокзальна, 2» (площа - 35,9099 га, реквізити правовстановлюючого документа - «Державний акт на право постійного користування ЯЯ 276565 від 30.09.2005», кадастровий номер - 5920910100:00:029:0004, функціональне призначення: землі залізничного транспорту) внесено до статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця» (порядковий номер у зведеному переліку 220). Право постійного користування земельною ділянкою за Акціонерним товариством «Укрзалізниця» посвідчено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 30.07.2019 №175629956. Цільове призначення - « 12.01 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту». Відтак, право постійного користування земельною ділянкою площею - 35,9099 га, кадастровий номер - 5920910100:00:029:0004 увійшло до статутного капіталу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» з урахуванням приписів діючого законодавства. Щодо твердження позивача про віднесення спірної земельної ділянки до комунальної власності, слід зазначити таке. Відповідно до підпункту «а» пункту 4 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони. За приписами статті 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність. Як зазначалося, відповідно до Зведеного переліку земельних ділянок Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» право постійного користування, якими вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця» 18.08.2015 до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» внесено право постійного користування земельною ділянкою за адресою: «Сумська обл., Буринський р-н, м. Буринь, ст. Путівль, вул. Привокзальна, 2» (площа - 35,9099 га, реквізити правовстановлюючого документа - «Державний акт на право постійного користування ЯЯ 276565 від 30.09.2005», кадастровий номер - 5920910100:00:029:0004, порядковий номер у зведеному переліку 220). Відповідно п. «а» до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Згідно з п. «а» до ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності. В силу частин 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. За приписами частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Відповідно до п. «г» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема: публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування». Згідно з частиною 3 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування». В силу статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Статтею 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, державних чи комунальних некомерційних товариств, крім перетворення державних чи комунальних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом публічно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу. В силу частини 7 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу. Згідно з частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату формування статутного капіталу АТ «Укрзалізниця») Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Право постійного користування земельною ділянкою, яке було внесено до статутного капіталу Акціонерного товариства «Укрзалізниця», підтверджується відповідними правовстановлюючими документами, зокрема державним актом та витягами з реєстрів, тобто земельна ділянка належить саме відповідачу у праві постійного користування, а не територіальній громаді. Оскільки позивач не довів належність спірних земельних ділянок до земель комунальної власності, а реєстраційні дії відповідача - законні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. Щодо посилань скаржника на рішенням Господарського суду Київської області від 23.06.2025 у справі №911/1368/25, слід зазначити таке. Скаржник звертає увагу, що рішенням Господарського суду Київської області від 23.06.2025 у справі №911/1368/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025, прямо зазначено, що Фермерському господарству «Едельвейс-2007» належить під`їзна колія, яка примикає стрілочним переводом №23 до колії №6 станції Путивль, обслуговується власним локомотивом господарства, а її початок визначений встановленим знаком «Межа під`їзної колії». На думку позивача, встановлення зазначеного факту свідчить про те, що АТ «Укрзалізниця» не була і не є власником спірної під`їзної колії, а відтак не входила до ланцюга правонаступництва щодо цього майна. За таких обставин АТ «Укрзалізниця» не може вважатися належним суб`єктом права користування земельною ділянкою, зайнятою зазначеною колією, оскільки таке право є похідним від права власності або законних підстав користування відповідним об`єктом нерухомого майна. Разом з тим, в цьому ж таки рішенні встановлено що відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №175629956 від 30.07.2019 Акціонерному товариству «Українська залізниця» на праві постійного користування належить земельна ділянка з кадастровим номером 5920910100:00:029:0004, площею 35,9099 га на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №276565 від 30.09.2005. При цьому, між Акціонерним товариством «Укрзалізниця» та Фермерським господарством «Едельвейс - 2007» частково врегульовано питання експлуатації належного фермерському господарству майна шляхом укладання договору про експлуатацію під`їзної колії при станції Путивль від 01.04.2021 №3688. Згідно з вказаним договором у межах смуги відведення залізниці під`їзною колією і спорудами ФГ «Едельвейс - 2007» зайнято ділянку землі площею 825 кв.м. Колегія суддів звертає увагу, що на земельних ділянках, які просить витребувати позивач та які перебувають в межах земельної ділянки відповідача, знаходиться майно Фермерського господарства «Едельвейс - 2007», а не майно Буринської міської ради, тобто, розташування нерухомого майна Фермерського господарства «Едельвейс - 2007» у межах земельної ділянки Акціонерного товариства «Укрзалізниця» жодним чином не може порушувати права Буринської міської ради, а стосується виключно правовідносин між Акціонерним товариством «Укрзалізниця» та Фермерським господарством «Едельвейс - 2007». Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29). Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення, а долучені документи не впливають на рішення суду. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 30.03.2026 у справі №920/1706/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Буринської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 30.03.2026 у справі №920/1706/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Сумської області від 30.03.2026 у справі №920/1706/25 залишити без змін. Матеріали справи №920/1706/25 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено: 27.07.2026. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді Ю.Б. Михальська А.О. Мальченко