Справа № 904/1686/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ ~СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.08.2022 року ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~м.Дніпро ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Справа № ~904/1686/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Мороз В.Ф., Кузнецов В.О., секретар судового засідання Зелецький Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. у справі №904/1686/20 за заявою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест", Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Кільчень про визнання грошових вимог ВСТАНОВИВ: 1. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. (повний текст складено - 12.04.2021р., суддя - Первушин Ю.Ю., м. Дніпро) у справі №904/1686/20 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест", Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Кільчень в розмірі 4204,00 грн. судового збору (1 черга), 33942764,83 грн. (4 черга), 39210,36 грн. (6 черга). В іншій частині грошові вимоги відхилено. Відхиляючи грошові вимоги в розмірі 455110394,44 грн. (заборгованості з винагороди за кредитними договорами), місцевий господарський суд виходив з того, що: - суд вважає, що є безпідставними та такими, що ґрунтуються на довільному та вибірковому тлумаченні норм законодавства твердження кредитора про те, що умови кредитних договорів щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними та відповідають нормам ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, а правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не підлягають застосуванню до даних спірних правовідносин; - винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. Відповідно до п. А.12 кредитних договорів визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за користування в розмірі, що визначається відповідною формулою, тобто свідчить про те, що кредитним договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена спірна винагорода. Натомість, кредитними договорами визначено, що саме за користування кредитом позичальник сплачує річні відсотки по фіксованій ставці; - оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору; - умовами кредитних договорів фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом; - згідно правової позиції Верховного Суду України від 16.11.2016р. у справі №6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018р. у справі №910/11436/16, від 10.10.2019р. у справі №904/8902/17 нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника є незаконною; - положення кредитних договорів, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать вимогам ч. 1 ст. 1048, ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства та є несправедливими умовами договору; - розмір винагороди за користування кредитами по кредитних договорах становить 455110394,4 грн., що значно перевищує суми отриманих кредитів; - банком під час розрахунків застосовано арифметичні знаки та символи попередньої редакції формули, що була вказана в п. 4.7 кредитних договорів, а не в редакції, що діяла в період, за який здійснені відповідні нарахування, згідно змін, внесених на підставі додаткових угод, що змінює алгоритм нарахування винагороди та суперечить формулі, погодженій сторонами; - кредиторські вимоги банку, заявлені з винагороди, яка нарахована по складній математичній формулі, яка не відповідає погодженим умовам, що визначена в п. 4.7. кредитних договорів у редакції договорів про внесення змін до кредитних договорів від 25.07.2016р., оскільки банком під час розрахунків застосовані математичні знаки та символи попередніх редакцій цієї формули, а не останньої; - кредитор не надав доказів нарахування винагороди саме за формулою, яка була погоджена сторонами в останній редакції. В наданих кредитором розрахунках застосовуються математичні знаки, які відсутні у погодженій редакції формули, зокрема, знаки "ділення", дужки тощо; - зазначені обставини свідчать про неможливість здійснення судом перевірки правильності здійснення кредитором нарахування винагороди саме за формулою. 2. Підстави з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи. Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. в частині відхилення грошових вимог кредитора - АТ КБ "ПриватБанк" до боржника в розмірі 455110394,44 грн. (заборгованості з винагороди за кредитними договорами), визнати грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 455110394,44 грн. (заборгованості з винагороди за кредитними договорами). 2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - ухвала в частині відхилення грошових вимог кредитора до боржника в розмірі 455 110 394,44 грн. постановлена з порушенням норм ст. ст. 193, 345 ГК України, ст. ст. 3, 6, 204, 525, 526, 627, 628, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України; - судом першої інстанції при відхиленні грошових вимог щодо оплати винагороди за кредитними договорами було порушено ст. ~204 ЦК України, якою встановлено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Умови кредитних договорів щодо винагороди не є нікчемними в силу закону та не визнані судом недійсними, а отже, вимоги кредитора підлягають задоволенню в повному обсязі; - чинне законодавство не містить заборони щодо визначення сторонами умов договору в частині оплати винагороди; - місцевим господарським судом безпідставно було застосовано до спірних правовідносин з обов`язку оплати боржником винагороди за кредитними договорами п. 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007р., які втратили чинність на підставі Постанови НБУ №49 від 08.06.2017р. Оскільки позичальником за кредитними договорами є ДП з ІІ "Новофарм-Інвест" - юридична особа, то позичальник не є споживачем, а до кредитних договорів не застосовуються жодні норми, що регулюють споживчі кредити. Отже, у будь-якому разі Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не підлягають застосуванню до правовідносин банків з юридичними особами; - судом протиправно було зазначено в оскаржуваній ухвалі, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки; не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. Судом першої інстанції не було взято до уваги, що спірна винагорода за своєю правовою природою не є процентами за користування кредитом у розумінні ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, а є забезпечувальним зобов`язанням, яке застосовується лише за умови позитивного значення винагороди під час розрахунку. Винагорода не є процентами, які підлягають нарахуванню й оплаті позичальником за користування кредитом протягом всього строку кредитування, тобто й не регулюється нормами ст. 1056-1 ЦК України і є окремим зобов`язанням за кредитним договором; - є хибним висновок суду, що умовами кредитних договорів зі змінами та доповненнями фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. При цьому, судом не зазначено жодної норми, яка була порушена сторонами кредитного договору при визначенні зобов`язань позичальника з оплати винагороди в кредитних договорах; - судом першої інстанції зроблено неправомірний висновок щодо того, що положення кредитних договорів, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства; - оскільки у актах чинного цивільного законодавства відсутні норми, що забороняють встановлювати в кредитних договорах винагороду за користування кредитом, зокрема, таку, що розраховується за формулою з декількома складовими, то погодження сторонами договору умов щодо винагороди є цілком правомірним; - формула розрахунку винагороди у кредитних договорах залежить від багатьох чинників й передбачає, що винагорода не сплачується при її негативному значенні під час розрахунку. Самі по собі умови кредитного договору не визначають оплату винагороди у великому розмірі, й не суперечать вимогам розумності та справедливості. У всіх спірних пунктах кредитних договорів сторони добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням дійшли згоди щодо прийняття на себе певних обов`язків, що відповідає вимогам чинного законодавства; - судом першої інстанції було зроблено необґрунтований висновок, що оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору. У будь-якому випадку до предмету кредитного договору належить оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Можливість одночасної плати процентів за користування кредитом та винагород не заборонено жодною нормою актів чинного законодавства та прямо передбачено нормами Закону України "Про банки і банківську діяльність"; - норми ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України не містять формулювання, що за кредитним договором позичальник зобов`язується сплатити лише проценти або виключно проценти, тобто не містять заборону на визначення сторонами у договорі інших зобов`язань, й умови кредитних договорів щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними, й такими що відповідають нормам ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України; - встановлення в договорах винагороди за користування кредитом, що покриває ризики банку від знецінення національної валюти та падіння її курсу по відношенню до стійкої валюти - доларів США, - цілком відповідає ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; - на виконання вимог ст. 74 ГПК України кредитором було надано суду належні, допустимі, достовірні й вірогідні докази на підтвердження вимог з винагороди: копії кредитних договорів, виписки за рахунками, на яких обліковується заборгованість з винагороди, виписки за іншими рахунками, що підтверджують факт видачі й погашення (часткового) кредиту, нарахування й погашення (часткового) процентів за користування кредитом, розрахунки заборгованості за кредитними договорами та окремо - деталізовані розрахунки винагороди з щоденним нарахуванням, а також надавалися письмові пояснення з прикладами розрахунку окремих строк деталізованих розрахунків винагороди; - кредитором правомірно було нараховано винагороду за кредитними договорами на підставі тих редакцій кредитних договорів, які діяли під час виникнення права на винагороду та її фактичного нарахування (по більшості кредитних договорів ті редакції були до 25.07.2016р.), й ці вимоги підтверджені наявними у справі доказами; - судом першої інстанції у судових засіданнях неодноразово було досліджено оригінали договорів про внесення змін до кредитних договорів від 25.07.2016р. і в цих договорах наявні всі необхідні знаки формули для розрахунку винагороди, в тому числі й дужки; - докази, які б спростовували вірогідність наданих кредитором розрахунків винагороди за формулою, в тому числі й відповідно до договорів про внесення змін від 25.07.2016р. до кредитних договорів учасниками справи не надані та в матеріалах справи відсутні, а отже, згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність та розмір заборгованості з винагороди за кредитними договорами вважається доведеною. 2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі. ТОВ "Істейтглобал" у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. за результатами розгляду грошових вимог - без змін. Посилається на те, що нарахування/виплата винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватись за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватись чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами. Сума нарахованої винагороди за кредитними договорами становить більше 90 % від всієї заборгованості за тілом кредиту, при цьому кредитором до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів, з яких можна було б визначити порядок нарахування та розрахунку вказаної суми. Нарахування винагороди банком фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом, при цьому розмір винагороди (комісії) значно перевищує розмір отриманих кредитів. Положення кредитних договорів, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства та є несправедливими умовами договору. Кредитор довільно трактує математичні знаки у формулі, за якою обліковується винагорода. АТ КБ "ПриватБанк" не надає доказів нарахування винагороди саме за формулою, яка була погоджена сторонами в останній редакції. При цьому, в наданих кредитором розрахунках застосовуються математичні знаки, які відсутні у погодженій редакції формули. Оскільки наведена в п. 4.7. кредитних договорів формула наведена з математичними величинами, які є змінними, то не точне їх застосування повністю змінює погоджений алгоритм розрахунку, що також є неприпустимим, оскільки математика належить до точних наук. Грошові вимоги в частині сум заборгованості за винагородою за кредитними договорами кредитора в загальному розмірі 455110394,44 грн. не підлягають визнанню. Боржник у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги, залишити в силі ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. за результатами розгляду грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк". Посилається на те, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. Відповідно до п. А.12 кредитних договорів визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається відповідною формулою, тобто свідчить про те, що кредитним договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена спірна винагорода. Натомість, кредитними договорами визначено, що саме за користування кредитом позичальник сплачує річні відсотки по фіксованій ставці. Таким чином, умовами кредитних договорів фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. Закріплений ЦК України принцип свободи договору має співвідноситись із принципами справедливості, добросовісності та розумності. Положення кредитних договорів, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства та є несправедливими умовами договору. Розмір винагороди за користування кредитами по кредитних договорах становить 455110394,4 грн., що значно перевищує суми отриманих кредитів. Скаржником під час розрахунків застосовано арифметичні знаки та символи попередньої редакції формули, що була вказана в п. 4.7. кредитних договорів, а не в редакції, що діяла в період, за який здійснені відповідні нарахування, згідно змін, внесених на підставі додаткових угод, що змінює алгоритм нарахування винагороди та суперечить формулі, погодженій сторонами. Кредиторські вимоги заявлені з винагороди, яка нарахована по складній математичній формулі, яка не відповідає погодженим умовам, що визначена в п. 4.7. кредитних договорів у редакції договорів про внесення змін до кредитних договорів від 25.07.2016р., оскільки скаржник під час розрахунків застосував математичні знаки та символи попередніх редакцій цієї формули, а не останньої. Скаржником не доведено належними та допустимими доказами заявлені ним грошові вимоги до боржника в розмірі 455110394,44 грн. Боржником було виконано зобов`язання щодо сплати за тіло кредитів за 51 кредитним договором, але не звертаючи на це увагу, АТ АБ "ПриватБанк" заявляє кредиторські вимоги й нараховує надвелику суму винагороди за фактично сплачені кошти, порушуючи принципи добросовісності, розумності та справедливості. Боржник повністю заперечує вимоги АТ КБ "ПриватБанк" за винагородою, яка нарахована по складній математичній формулі, яка не відповідає погодженим умовам, що визначена в п. 4.7. кредитних договорів у редакції договорів про внесення змін до кредитних договорів від 25.07.2016р., оскільки банком під час розрахунків застосовані математичні знаки та символи попередніх редакцій цієї формули, а не останньої, що є незаконним. Прийнявши ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. за результатами розгляду грошових вимог, суд першої інстанції не здійснив жодних порушень вимог чинного законодавства та прийшов до законного та обґрунтованого висновку, належним чином, проаналізував норми матеріального та процесуального права і прийняв рішення у відповідності до національної судової практики, правових позицій Верховного Суду, конституційних положень та практики Європейського суду з прав людини. 3. Апеляційне провадження. 3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021р. (головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 12.07.2021р. У судовому засіданні 12.07.2021р. оголошено перерву до 16.08.2021р. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2021р. (головуючий суддя Вечірко І.О., судді - Верхогляд Т.А., Кузнецов В.О.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. у справі №904/1686/20. 16.08.2021р. в судовому засіданні оголошено перерву до 20.09.2021р. У зв`язку із відпусткою судді Верхогляд Т.А. на підставі розпорядження керівника апарату суду від 20.09.2021р. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі, за результатом якої визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Вечірко І.О., судді - Білецька Л.М., Кузнецов В.О. У судовому засіданні 20.09.2021р. оголошено перерву до 08.11.2021р. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2021р. задоволено клопотання Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" про зупинення апеляційного провадження у справі №904/1686/20. Зупинено апеляційне провадження у справі №904/1686/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. до розгляду і оприлюднення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту рішення у справі №904/5314/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НФМ Агро" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2021р. щодо ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2020р. (про визнання додаткових конкурсних вимог) в частині грошових вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк". Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2022р. поновлено апеляційне провадження у справі №904/1686/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р.; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 23.08.2022р. За розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 22.08.2022р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Білецької Л.М., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Мороз В.Ф., Кузнецов В.О. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022р. зазначеним складом суду прийнято апеляційну скаргу до свого провадження. Апелянт явку свого представника у судове засідання 23.08.2022р. не забезпечив. В судовому засіданні 23.08.2022р. представники боржника, ТОВ "Істейтглобал" та арбітражний керуючий - ліквідатор проти доводів апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу. Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника апелянта. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022р. у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Істейтглобал" про призначення у справі №904/1686/20 судової економічної експертизи від 22.08.2022р. відмовлено. В судовому засіданні 23.08.2022р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2020р. відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм Інвест", введено процедуру розпорядженням майном боржника строком на 170 календарних днів, до 09.10.2020р., розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Шевченка Віталія Євгеновича. На офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство за №64729. 27.05.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" з грошовими вимогами до боржника в розмірі 131025302,75 грн. - основного боргу, 39210,36 грн. - пені, 4204,00 грн. - судового збору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2020р. прийнято до розгляду заяву АТ КБ "ПриватБанк" про визнання грошових вимог та призначено розгляд заяви в попередньому засіданні, призначеному на 16.06.2020р. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020р. відкладено розгляд заяви на 02.07.2020р. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2020р. відкладено розгляд заяви на 06.08.2020р. 29.07.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло повідомлення розпорядника майна Шевченка В.Є. про результати розгляду грошових вимог, згідно з якими розпорядником майна визнано вимоги АТ КБ "ПриватБанк" частково, а саме у сумі 24422593,49 грн. - основної заборгованості за кредитом, 724503,74 грн. нарахованих вимоги кредитора по відсоткам згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3740/16 та 4204,00 грн. судового збору. Таким чином, вимоги кредитора визнаються розпорядником майна в розмірі 25147097,23 грн. із включенням до 4 черги задоволення реєстру вимог кредиторів та 4204,00 грн. із включенням до 1 черги задоволення реєстру вимог кредиторів. 04.08.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли заперечення боржника на заяву про визнання кредиторських вимог, в яких боржник визнав вимоги кредитора частково в розмірі 24422593,49 грн. суми основної заборгованості за кредитним договором №DNHSLNI04546 від 29.11.2013р., решта вимог боржником відхилена. 06.08.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли заперечення ТОВ "Трі-Ком", в яких останній зазначив, що встановлена кредитним договором №DNHSLNI04546 від 29.11.2013р. сплата винагороди значно перевищує розмір отриманого кредиту не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та надають банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти та мати більшість голосів у комітеті кредиторів, чим фактично порушуються права та інтереси інших кредиторів. Також ініціюючий кредитор, зазначив, що у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3740/16 була встановлена заборгованість лише за користування відсотками за кредитним договором, наявності заборгованості за тілом кредиту або винагородою судом не розглядалося. Таким чином, ініціюючий кредитор вказує на відсутність підстав для визнання вимог АТ КБ "ПриватБанк" безспірними. Також, ТОВ "Трі-Ком" стверджує, що АТ КБ "ПриватБанк" при формуванні розрахунку кредиторської заборгованості не зазначено, за які саме послуги банку встановлена винагорода згідно п. 4.7. договору, оскільки кредитним договором визначено, що саме за користування кредитом позичальник сплачує річні відсотки по фіксованій ставці, при цьому банк не зазначає про існування заборгованості за договором фінансового лізингу. На думку ініціюючого кредитора, умовами договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. ТОВ "Трі-Ком" заперечує проти розрахунку кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк" в частині нарахування винагороди та відсотків за договорами №DNHSLNI06172 від 29.09.2014р. (зі змінами й доповненнями) та №DNHSLNI04546 від 29.11.2013р. (в редакції договору про внесення змін від 04.06.2015р.). Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. відкладено розгляд заяви про визнання кредиторських вимог на 10.09.2020р. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020р. відкладено розгляд заяви про визнання кредиторських вимог на 06.10.2020р. 06.10.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла уточнена заява, за змістом якої кредитор просив: - визнати грошові вимоги у розмірі 489092369,63 грн. (489053159,27 грн. - 4 черга задоволення, 39210,36 грн. - 6 черга задоволення); - включити до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 489053159,27 грн. - 4 черга задоволення, 39210,36 грн. - 6 черга задоволення та судовий збір у розмірі 4204,00 грн. - 1 черга задоволення. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2020р. відкладено розгляд заяви на 03.11.2020р. 19.10.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області від директора боржника надійшли заперечення на заяву про визнання кредиторських вимог (з урахуванням уточненої заяви від 30.09.2020р.), відповідно до якої боржником кредиторські вимоги визнаються лише в розмірі основної заборгованості та відсотків за кредитним договором №DNHSLNI04546 від 29.11.2013р. (зі змінами й доповненнями) в розмірі 33792 695,31 грн., з яких 24422593,49 грн. заборгованість за кредитом та 9370101,82 грн. заборгованість по процентам. Вимоги щодо сплати суми заборгованості за винагородою на підставі 52 кредитних договорів, укладених між боржником та кредитором в загальному розмірі 455299674,32 грн. не визнаються боржником в повному обсязі, оскільки на думку останнього, нарахування здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. 20.10.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло повідомлення розпорядника майна про результати розгляду грошових вимог, згідно якого останнім грошові вимоги визнаються частково в розмірі 33792695,31 грн. суми основного боргу з їх віднесенням до 4 черги задоволення реєстру вимог кредиторів та 4204,00 грн. судового збору з їх віднесенням до 1 черги задоволення реєстру вимог кредиторів. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2020р. відкладено розгляд заяви про визнання кредиторських вимог на 19.11.2020р. 11.11.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло повідомлення розпорядника майна про результати розгляду кредиторських вимог, згідно з яким останнім грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" визнаються частково в розмірі 99942764,83 грн. суми основного боргу з їх віднесенням до 4 черги задоволення реєстру вимог кредиторів та 4204,00 грн. судового збору із віднесенням до 1 черги задоволення реєстру вимог кредиторів. 11.11.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли уточнені заперечення боржника на заяву про визнання кредиторських вимог, згідно із якими боржником грошові вимоги визнано частково, зокрема в загальній сумі 33981975,19 грн., а в частині сум заборгованості за винагородою за 52 кредитними договорами в загальному розмірі 455110394,44 грн. на думку боржника підлягають відхиленню, як недоведені кредитором. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020р. відкладено розгляд заяви на 03.12.2020р. 02.12.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області АТ КБ "ПриватБанк" подано додаткові письмові пояснення, в яких кредитор зазначив складові формули визначення розміру винагороди, передбаченої п. 4.7. (п. 2.4 кредитних договорів, в редакції договорів про внесення змін від 25.07.2016р.). 02.12.2020р. представником боржника подано до Господарського суду Дніпропетровської області письмові пояснення, в яких боржник вказує на те, що суттєва відмінність між первинними кредитними договорами та подальшими додатковими угодами до зазначених кредитних договорів полягає в тому, що в формулі розрахунку винагороди за користування кредитом, яка наведена в додаткових угодах до первинного кредитного договору відсутній знак дробу, який наявний в формулі з розрахунку винагороди за користування кредитом, яка наведена в первинному кредитному договорі. Зазначений факт ставить під сумнів сам факт можливості проведення арифметичного розрахунку за наведеною формулою. В судовому засіданні 03.12.2020р. оголошено перерву до 17.12.2020р. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2021р. у зв`язку із перебуванням судді Первушина Ю.Ю. з 16.12.2020р. на лікарняному призначено розгляд заяви про визнання кредиторських вимог у судовому засіданні на 09.02.2021р. 09.02.2021р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли письмові пояснення ініціюючого кредитора щодо заявлених грошових вимог, відповідно до яких кредитор не надав доказів нарахування винагороди саме за формулою, погодженою сторонами в останній редакції. В наданих кредитором розрахунках застосовуються математичні знаки, які відсутні у погодженій редакції формули, зокрема знаки "ділення", дужки тощо. Оскільки наведена в п. 4.7. кредитних договорів формула наведена з математичними величинами, які є змінними, то не точне їх застосування повністю змінює погоджений алгоритм розрахунку, що також є неприпустимим. Таким чином, на думку ініціюючого кредитора, АТ КБ "ПриватБанк" не доведено належними та допустимими доказами заявлені ним грошові вимоги у розмірі 455110394,44 грн. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2021р. відкладено розгляд заяви про визнання кредиторських вимог на 02.03.2021р. 02.03.2021р. в судовому засіданні АТ КБ "ПриватБанк" подано додаткові письмові пояснення, згідно з якими надані кредитором докладні розрахунки винагороди можуть бути перевірені учасниками справи та судом шляхом поставлення в формулу, визначену п. 4.7. договорів в редакції договорів про внесення змін від 25.07.2016р., відповідних даних, й для цього не потрібні спеціальні знання. В судовому засіданні 02.03.2021р. оголошено перерву до 23.03.2021р. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2021р. у зв`язку із перебуванням з 23.03.2021р. на лікарняному судді Первушина Ю.Ю. судове засідання для розгляду заяви про визнання кредиторських вимог призначено на 07.04.2021р. Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представника боржника та розпорядника майна, місцевий господарський суд 07.04.2021р. постановив оскаржувану ухвалу. 3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які учасники провадження у справі посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне. Предметом судового розгляду в даній справі є заява АТ КБ "ПриватБанк" (з урахуванням уточнень) про визнання грошових вимог до боржника в сумі 489092369,63 грн., з яких 489053159,27 грн. - 4 черга задоволення, 39210,36 грн. - 6 черга задоволення. Об`єктом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду від 07.04.2021р. в частині відхилення кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 455110394,44 грн. В іншій частині вказана ухвала учасниками провадження у справі не оскаржується. За приписами ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Частиною 1 ст. 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Таким чином, одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, положеннями ст. ст. 45-47 КУзПБ. Відповідно до положень ч. ч. 1, 3, 6 ст. 45 КУзПБ: - конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство; - до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника; - заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного ч. 1 цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Згідно з ч. 1 ст. 46 КУзПБ господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу. Приписами ч. 2 ст. 47 КУзПБ передбачено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, відповідно до яких: - заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №908/710/18, від 25.06.2019р. у справі №922/116/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18, від 07.11.2019р. у справі №904/9024/16); - обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №908/710/18, від 05.03.2019р. у справі №910/3353/16, від 18.04.2019р. у справі № 914/1126/14, від 20.06.019р. у справі №915/535/17, від 25.06.2019р. у справі №922/116/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18, від 07.11.2019р. у справі №904/9024/16); - у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 26.02.20219р. у справі №908/710/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18); - завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно (господарсько) - правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №910/3353/16, від 18.04.2019р. у справі №914/1126/14, від 20.06.2019р. у справі №915/535/17, від 25.06.2019р. у справі №922/116/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18, від 07.11.2019р. у справі №904/9024/16); - у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та/або рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №908/710/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17). Наведені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019р. КУзПБ (відповідно до п. 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється згідно із положеннями цього Кодексу незалежно від ~дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (ст. ст. 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом (правова позиція, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.12.2021р. у справі №905/857/19, від 20.12.2021р. у справі №922/1775/19, від 09.06.2022р. у справі №910/14927/20). Визначення підстав виникнення (природи, характеру) пред`явлених особою вимог до боржника є важливим елементом реалізації наведеної мети, оскільки від цього залежить набуття особою статусу кредитора у справі про банкрутство, який може бути набутий лише за умови пред`явлення вимог до боржника, які ґрунтуються на визначених законом вимогах та підставах. Поняття кредитора у справі про банкрутство розкрито в абзаці 11 ст. 1 КУзПБ, згідно з яким кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. За приписами абзаців 4, 13 ст. 1 КУзПБ боржником є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом. Згідно з абзацом 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Таким чином, положення ст. 1 КУзПБ пов`язують можливість набуття особою (як фізичною, так і юридичною) статусу кредитора у справі про банкрутство з наявністю у неї вимог щодо грошових зобов`язань до боржника. Такі вимоги залежно від моменту виникнення грошового зобов`язання до боржника можуть бути: конкурсними - вимогами, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточними - вимогами, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Чинний КУзПБ ототожнює вимоги кредиторів до боржника із вимогами щодо грошових зобов`язань до боржника, і саме такі вимоги є предметом розгляду в провадженні у справі про банкрутство. Виходячи із норм КУзПБ на господарський суд покладено обов`язок надавати правовий аналіз заявлених кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Докази, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, повинні надавати право кредитору на звернення до боржника з грошовими вимогами у встановленому чинним законодавством порядку. Таким чином, заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абз. 1 ч. 1 ст. 45 КУзПБ). Колегія суддів враховує, що заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги повинні підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчить про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №910/20378/16). У справі про банкрутство господарський суд встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанова Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №924/628/17). Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором - заявником. У випадку ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову в визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором - заявником грошових вимог. Матеріали справи свідчать, що між АТ КБ "ПриватБанк" як позикодавцем та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "Новофарм Інвест" як позичальником були укладені кредитні договори, в п. 4.7. яких сторони узгодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі згідно з передбаченою цими пунктами договорів формулою. Згодом між сторонами були підписані додаткові угоди від 25.07.2016р. до кредитних договорів, якими, зокрема, сторони внесли зміни до п. 4.7. цих договорів щодо порядку сплати винагороди за користування кредитом. Кредитором нарахована винагорода згідно з п. 4.7 наступних кредитних договорів: 1. Кредитний договір №DNHSLNI04558 від 29.11.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3901626,48 грн. 2. Кредитний договір №DNHSLNI04201 від 17.09.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 670207,26 грн. 3. Кредитний договір №DNHSLNI04176 від 12.09.2013р. (зі змінами й доповненнями - розмір заборгованості за винагородою складає 748603,45 грн. 4. Кредитний договір №DNHSLNI03804 від 02.07.2013р. (зі змінами й доповненнями - розмір заборгованості за винагородою складає 962583,48 грн. 5. Кредитний договір №DNHSLNI04005 від 06.08.2013р. (зі змінами й доповненнями - розмір заборгованості за винагородою складає 12600086,74 грн. 6. Кредитний договір №DNHSLNI04431 від 12.11.2013р. (зі змінами й доповненнями - розмір заборгованості за винагородою складає 37185561,97 грн. 7. Кредитний договір №DNHSLNI04595 від 10.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3296728,35 грн. 8. Кредитний договір №DNHSLNI03283 від 27.03.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3427639,51 грн. 9. Кредитний договір №DNHSLNI03443 від 23.04.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 30016342,42 грн. 10. Кредитний договір №DNHSLNI04565 від 03.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 13559437,94 грн. 11. Кредитний договір №DNHSLNI04058 від 15.08.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1006274,83 грн. 12. Кредитний договір №DNHSLNI03930 від 18.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 687714,09 грн. 13. Кредитний договір №DNHSLNI03631 від 29.05.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2126125,48 грн. 14. Кредитний договір №DNHSLNI03820 від 03.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2596634,14 грн. 15. Кредитний договір №DNHSLNI03683 від 12.06.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 818364,47 грн. 16. Кредитний договір №DNHSLNI03962 від 25.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 549148,62 грн. 17. Кредитний договір №DNHSLNI04721 від 26.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 18433946,57 грн. 18. Кредитний договір №DNHSLNI04054 від 15.08.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3798269,02 грн. 19. Кредитний договір №DNHSLNI03058 від 05.06.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 45791,81 грн. 20. Кредитний договір №DNHSLNI04412 05.11.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 395442,55 грн. 21. Кредитний договір №DNHSLNI05068 від 14.02.2014р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 14147525,73 грн. 22. Кредитний договір №DNHSLNI03228 від 15.03.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 13180155,26 грн. 23. Кредитний договір №DNHSLNI03516 від 14.05.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1621172,64 грн. 24. Кредитний договір №DNHSLNI03649 від 31.05.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3820326,06 грн. 25. Кредитний договір №DNHSLNI04612 від 13.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3540437,08 грн. 26. Кредитний договір №DNHSLNI04297 від 07.10.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 20813057,23 грн. 27. Кредитний договір №DNHSLNI04683 від 24.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 11009420,03 грн. 28. Кредитний договір №DNHSLNI03806 від 02.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3037669,18 грн. 29. Кредитний договір №DNHSLNI03805 від 02.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 5735274,31 грн. 30. Кредитний договір №DNHSLNI04714 від 25.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 29167929,85 грн. 31. Кредитний договір №DNHSLNI03863 від 10.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 28976066,25 грн. 32. Кредитний договір №DNHSLNI04690 від 24.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 6360747,95 грн. 33. Кредитний договір №DNHSLNI04715 від 25.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 951669,66 грн. 34. Кредитний договір №DNHSLNI04246 від 25.09.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 6080520,71 грн. 35. Кредитний договір №DNHSLNI03937 від 22.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2632470,88 грн. 36. Кредитний договір №DNHSLNI03829 від 03.07.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 19339909,18 грн. 37. Кредитний договір №DNHSLNI03993 від 02.08.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 808516,47 грн. 38. Кредитний договір №DNHSLNI04200 від 17.09.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3852616,83 грн. 39. Кредитний договір №Н077Г/С від 16.12.2010р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 8404210,81 грн. 40. Кредитний договір №DNHSLNI03371 від 12.04.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 966814,22 грн. 41. Кредитний договір №DNHSLNI04689 від 24.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2534749,89 грн. 42. Кредитний договір №DNHSLNI04293 від 04.10.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1261227,56 грн. 43. Кредитний договір №DNHSLNI04112 від 29.08.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1665410,10 грн. 44. Кредитний договір №DNHSLNI04111 від 29.08.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 749605,25 грн. 45. Кредитний договір №DNHSLNI04594 від 10.12.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 7517670,21 грн. 46. Кредитний договір №DNHSLNI04498 від 25.11.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3040436,68 грн. 47. Кредитний договір №DNHSLNI04450 від 14.11.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1361262,27 грн. 48. Кредитний договір №DNHSLNI04296 від 07.10.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 14872134,12 грн. 49. Кредитний договір №DNHSLNI04499 від 25.11.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3198832,05 грн. 50. Кредитний договір №DNHSLNI03293 від 29.03.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 553488,88 грн. 51. Кредитний договір №DNHSLNI04546 від 29.11.2013р. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 93250897,85 грн. 29.09.2014р. між ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк"), як банком та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №DNHSLNI06172 від 29.09.2014р. (зі змінами й доповненнями). Згідно з п. 1.1. договору фінансового лізингу банк здійснив придбання у власність у ТОВ "ІВЕКО Україна", а потім передав ДП з ІІ "Новофарм-Інвест" як лізингоодержувачу, а ДП з ІІ "Новофарм-Інвест" прийняло від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки на умовах фінансового лізингу майно, визначене додатком №1 договору, вартістю 3399870,14 грн. (п. 1.2. Договору). Відповідно до п. ~п. 1.3., 11.1. договору строк ~лізингу був визначений до 05.06.2019р., однак, як підтверджується актом прийому-передачі від 04.10.2016р. у зв`язку з достроковим розірванням договору лізингоодержувач повернув, а банк прийняв предмет лізингу. Як вбачається із матеріалів даної справи кредитором нараховано заборгованість в розмірі 3831640,07 грн. за винагородою за моніторинг операції фінансового лізингу за договором фінансового лізингу №DNHSLNI06172 від 29.09.2014р. (зі змінами й доповненнями) згідно з п. 2.4. договору (в редакції договору про внесення змін від 25.07.2016р.), відповідно до якого лізингоодержувач (боржник) зобов`язався сплачувати банку винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі згідно з наведеною формулою. Розглянувши заяву кредитора (з урахуванням уточнень) про визнання кредиторських вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для їх відхилення в частині винагороди в розмірі 455110394,44 грн. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним, зробленим без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заяви про визнання кредиторських вимог, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За своєю правовою природою укладені між сторонами у даній справі договори є договорами, відносини за якими регулюються, зокрема положеннями параграфів 1, 2 Глави 71 та параграфу 6 Глави 58 Розділу ІІІ ЦК України і загальними положеннями про зобов`язання та договір, визначеними у розділах І та ІІ Цивільного Кодексу України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. За своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Згідно із ч. 2 ст. 16 вказаного Закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Порушенням зобов`язання у відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Суд першої інстанції не встановив обставин, що боржник під час укладення договорів заперечував щодо викладених в п. 4.7. вказаних кредитних договорів та п. 2.4. договору фінансового лізингу №DNHSLNI06172 від 29.09.2014р. умов оплати за встановленими формулами, чи під час підписання додаткових угод від 25.07.2016р., якими вносились зміни до п. 4.7. договорів щодо розрахунку винагороди, або, що боржник порушував питання про зміну умов договорів. Тобто, боржнику була зрозуміла формула розрахунку винагороди як під час укладення кредитних договорів та договору фінансового лізингу, так і під час укладення додаткових угод від 25.07.2016р. Таким чином, сторони погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно із умовами та порядком укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Разом з тим, незгода сторони з умовами договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. У справі, що розглядається, судами не встановлено, а в матеріалах справи відсутні докази недійсності спірних кредитних договорів, договору фінансового лізингу та додаткових угод до цих договорів, в тому числі положень в частині сплати винагороди, на підставі яких виникли грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" та їх недійсність прямо не передбачена законом, а відтак діє встановлена у ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину та обов`язковість його виконання сторонами. ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021р. у справі №904/2073/19, на яку обґрунтовано посилається скаржник у апеляційній скарзі і яка не була врахована судом першої інстанції під час вирішення питання щодо грошових вимог банку в частині винагороди. Наведений правовий висновок викладений також у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022р. у справі №904/5314/20 під час розгляду грошових вимог конкурсного кредитора щодо грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" в частині винагороди за кредитними договорами, які містять аналогічні умови як у справі, що переглядається. Під час розгляду грошових вимог кредиторів в порядку ст. ст. 45-47 КУзПБ господарський суд, за загальним правилом, має виходити з презумпції правомірності, і відповідно, дійсності правочину, на підставі якого виникли грошові вимоги кредитора. Втім, колегія суддів вважає необхідним зауважити на таке: - положення ст. ст. 203, 215 ЦК України визначають загальні правові підстави визнання правочинів недійсними; - згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); - правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними в порядку ст. 42 КУзПБ, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю; - таким чином, враховуючи викладене слід дійти висновку, що оспорювані та нікчемні правочини мають різну правову природу та наслідки; - беручи до уваги, що визнання недійсним нікчемного в силу закону правочину є неналежним способом захисту прав та інтересів заінтересованої особи, суди під час розгляду грошових вимог кредиторів в порядку ст. ст. 45-47 КУзПБ у справі про банкрутство мають досліджувати правочини на підставі яких виникли грошові вимоги на предмет їх нікчемності (відповідності закону) та приймати рішення щодо визнання грошових вимог (у певному розмірі) з урахуванням відповідних висновків ~(постанова Верховного Суду від 19.07.2022р. у справі №904/4790/21). Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 20.05.2021р. у справі №904/5748/18, вирішуючи питання щодо правової природи винагороди за користування кредитом за погодженою позичальником та банком (АТ КБ "ПриватБанк") у договорі формулою, дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку. Водночас як у справі №904/2073/19, так і в справі №904/5748/18 Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що передбачену кредитним договором винагороду за користування кредитом не можна ототожнювати із змінюваною процентною ставкою, що визначена ст. 1056-1 ЦК України. Верховний суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022р. у справі №904/5314/20 дійшов висновку про наявність підстав для відступу від правового висновку, викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021р. у справі №910/14918/20, у якій касаційний господарський суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення грошових вимог банку до боржника в частині нарахованої винагороди за користування кредитом із огляду також і на те, що свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, чого не вбачається з редакції формули винагороди, яка залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки. Слід звернути увагу, що нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов`язку його виконання. Підписавши кредитні договори, договір фінансового лізингу та додаткові угоди до них, боржник надав свою згоду на оплату всіх зазначених в них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Колегія суддів вважає помилковим посилання місцевого господарського суду на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168, оскільки спірні кредитні договори за своїм змістом не є договорами споживчого кредиту, а боржник не є споживачем за кредитними договорами у розумінні положень Закону України "Про захист прав споживачів". Також, апеляційний господарський суд виходить з наступного. За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Таким чином, процесуальним обов`язком суду є дослідження поданих сторонами доказів (зокрема й розрахунку заборгованості за договорами, в тому числі винагороди), перевірка їх, оцінка в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (довідками, виписками тощо), а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначення правових аргументів на їх спростування чи прийняття і наведення у рішенні свого розрахунку. Маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, суд першої інстанції ухилився від перевірки розрахунку, поданого кредитором, дослідження і його оцінки у сукупності з іншими доказами у справі та дійшов необґрунтованого висновку щодо відмови у визнанні грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 455110394,44 грн. заборгованості за винагородою, яка передбачена умовами кредитних договорів та договору фінансового лізингу. АТ КБ "ПриватБанк" було надано до господарського суду деталізовані розрахунки винагороди, здійснені кредитором відповідно до п. 4.7. кредитних договорів та п. 2.4. договору фінансового лізингу №DNHSLNI06172 від 29.09.2014р. в редакції додаткових угод від 25.07.2016р., якими встановлено порядок розрахунку винагороди (т.4 а.с.141-250, т.5 а.с.1-135). При цьому, боржник не надав власних контррозрахунків заборгованості по сплаті винагороди за узгодженими між сторонами формулами. При цьому слід звернути увагу, що при внесенні змін до п. 4.7. кредитних договорів сторонами не була змінена формула, за якою обраховується розмір винагороди за користування кредитом. Про зазначене свідчить порівняння розташування складових частин формули наведеної в кредитних договорах та договорах про внесення змін до кредитних договорів. За наведених обставин апеляційним господарським судом не можуть бути прийняті до уваги заперечення боржника та ініціюючого кредитора щодо неможливості здійснення розрахунку винагороди за користування кредитом за формулою наведеною у п. 4.7. кредитних договорів (з урахуванням договорів про внесення змін до кредитних договорів). Не підлягають врахуванню і заперечення щодо погашення боржником сум кредиту і необґрунтованості нарахування в зв`язку із цим сум винагороди за користування кредитом, оскільки такі заперечення не враховують умов п. 4.7. договорів про підстави та порядок нарахування суми винагороди за користування кредитом. Враховуючи зазначені обставини, правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, перевіривши відповідні розрахунки заявлених кредитором сум щодо винагороди, дослідивши докази у справі та надавши їм правову оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника (заборгованість за винагородою) в сумі 455110394,44 грн. (4 черга задоволення). Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що заява АТ КБ "ПриватБанк" з вимогами до боржника (уточнена) була подана до господарського суду 06 жовтня 2020 року. Саме в цій заяві кредитор просив визнати грошові вимоги по винагороді за користування кредитом на суму 553488,88 грн. Оскільки оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника опубліковано на сайті ВГСУ 23.04.2020р., то заява АТ КБ "ПриватБанк" (уточнена) подана після закінчення 30 денного строку, встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ для подачі заяв конкурсних кредиторів. Відповідно до ч. 4 ст. 45 КУзПБ вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Разом із тим, кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Таким чином, визнані судом грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" на суму 455110394,44грн. не мають враховуватися під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу. Ураховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, отримали підтвердження під час апеляційного провадження та спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у визнанні грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 455110394,44 грн. заборгованості за винагородою. 3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. У відповідності до приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний господарський суд звертає увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи, оцінки доказів, а також доводів усіх учасників справи. Усебічність і повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного та обґрунтованого рішення. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів та доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Застосований судом першої інстанції підхід у з`ясуванні обставин справи не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам та не демонструє того, що доводи учасників у даній справі були почуті. У даній справі, ненадання судом першої інстанції оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні ст. 6 Конвенції. Оцінивши докази у їх сукупності, встановивши невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд з підстав, викладених в п. 3.3. даної постанови, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині, визнання кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника в розмірі 455110394,44 грн. У зв`язку із наведеним абзац перший резолютивної частини ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. має бути викладений в редакції з урахуванням вказаної суми грошових вимог в розмірі 455110394,44 грн. Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. у справі №904/1686/20 - в частині відхилення грошових вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в розмірі 455 110 394,44 грн. (заборгованості з винагороди за кредитними договорами) - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, відповідно до якого визнати грошові вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" в розмірі 455 110 394,44 грн. (4 черга задоволення). Абзац перший резолютивної частини ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021р. у справі №904/1686/20 викласти в наступній редакції: "Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" (51233, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Кільчень, вул. Привокзальна, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 33171049) в розмірі 4 204,00 грн. судового збору (1 черга), 489 053 159,27 грн. (4 черга задоволення), 39 210,36 грн. (6 черга)". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 29.08.2022р. Головуючий суддя~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~І.О. Вечірко Суддя~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~В.Ф. Мороз Суддя~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~В.О. Кузнецов