Справа № 921/475/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" вересня 2023 р. Справа №921/475/22 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Желіка М.Б. секретар судового засідання Костерева О.А., розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» від 03.07.2023 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2023 (повний текст рішення складено 16.06.2023, суддя Андрусик Н.О) у справі № 921/475/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ до відповідача Дочірнього підприємства «Газпостач» Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільміськгаз», м. Тернопіль про стягнення заборгованості, за участю представників в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: від позивача - Піун С.П. від відповідача - Джердж І.В. 30 вересня 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Газпостач» Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільміськгаз» (далі ДП «Газпостач» ТОВ «Тернопільміськгаз») 24 020 866,26 грн. боргу, 1 642 124,85 грн. інфляційних нарахувань, 357 470,49 грн. - 3% річних, 5 827 863,57 грн. пені, 5 322 851,05 грн. штрафу (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), який обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу за умовами рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ТМГ від 30.09.2021 та індивідуального договору № БГр-21/22-ТМГ від 30.09.2021. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2023 у даній справі позовні вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» задоволено частково; з ДП «Газпостач» ТОВ «Тернопільміськгаз» на користь позивача стягнуто 24 020 866,26 грн. боргу, 1 604 143,63 грн. інфляційних нарахувань, 357 470,49 грн. - 3% річних, 2 913 931,79 грн. пені та 2 661 425,53 грн. штрафу, а також 556 997,93 грн. судового збору. При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з наступного: - факт передачі позивачем та прийняття відповідачем у період з листопада 2021 року по квітень 2022 року природного газу на загальну суму 586 180 000,00 грн. підтверджено наявними в матеріалах справи комерційними актами приймання-передачі природного газу, котрі підписані обома сторонами без будь-яких зауважень. Відповідачем була здійснена часткова оплата вартості отриманого у вказаний період природного газу на суму 562 159 133,74 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відтак, розмір заборгованості по оплаті за отриманий у спірний період природний газ станом на 31.10.2022 складає 24020866,26 грн., що не заперечується сторонами; - за неналежне виконання умов договору в частині оплати поставленого газу, позивачем нараховано відповідачу 1 642 124,85 грн. інфляційних втрат, 357 470,49 грн. - 3% річних, 5 827 863,57 грн. пені та 5 322 851,05 грн. штрафу. Здійснивши перевірку проведених позивачем обрахунків, суд встановив, що вимоги про стягнення 5 827 863,57 грн. пені, 5 322 851,05 грн. штрафу та 3 574 710,49 грн. 3% річних є правомірними та обґрунтованими. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат 1 642 124,85 грн. суд встановив помилковість такого, відтак, дійшов висновку про те, що правомірно заявленим до стягнення є розмір інфляційних втрат в сумі 1 604 143,63 грн.; в задоволенні стягнення 37 981,22 грн. інфляційних втрат судом відмовлено, у зв`язку з невірним їх обрахунком; - водночас, вирішуючи даний спір, суд, враховуючи інтереси обох сторін, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу), з огляду на ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінку винної сторони, яка полягала у систематичному погашенні заборгованості шляхом договірного списання. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу судом задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 2 913 931,79 грн. пені та 2 661 425,53 грн. штрафу. Позивач не погодився з ухваленим рішенням та оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2023 у даній справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» задоволити в повному обсязі. Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення позивач покликається на: - правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.06.2020 у справі № 916/187/17, в якій йдеться про те, що право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України обставини того, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів. Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики. Звертає увагу суду на те, що відповідач погодився з умовами договору щодо порядку і строків виконання грошових зобов`язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Разом з тим, скаржник зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про неплатоспроможність відповідача, погіршення його фінансового стану та господарської діяльності. Також, судом не враховано, що неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших суб`єктів господарювання, які належним чином виконали свої обов`язки, а ризики від власної діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості. Таким чином, суд неспівмірно зменшив заявлені до стягнення штрафні санкції, чим порушив принципи та підходи Верховного Суду у застосуванні ч. 1 ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК; - невірне застосування судом норм матеріального права, внаслідок чого позивачу неправомірно відмовлено у стягненні 37981,22 грн. інфляційних втрат. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що інфляційні втрати, розраховані позивачем відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписів Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 та правової позиції Верховного суду, яка викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та постанові від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18. Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає наступне: - метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак - не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків, як для суб`єкта господарювання. За результатом розгляду клопотання відповідача, суд зменшив пеню та штраф на 50%, однак відповідач вважає недостатнім розмір такого зменшення позаяк, розмір штрафних санкцій та компенсаційних втрат, у цьому випадку, не є таким, що стимулює боржника до виконання основного грошового зобов`язання, та є непомірним тягарем для відповідача. Відтак, зменшення штрафних санкцій лише на 50% є таким, що порушує розумний та оптимальний баланс сторін у даному спорі; - разом з тим, відповідач вказує, що 11.10.2022 НКРЕКП було видано постанову за № 1285 про включення ДП «Газпостач» ТОВ «Тернопільміськгаз» до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. Таким чином, на переконання відповідача, питання щодо врегулювання спірної заборгованості мають вирішуватися у визначеному Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» порядку, звернення позивача до суду про стягнення основної заборгованості, на думку відповідача, є передчасним. З огляду на наведене, відповідач вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків при ухваленні оскаржуваного рішення, таким чином рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2023 у даній справі в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог ТОВ «ГК «Нфатогаз Трейдинг» слід відмовити повністю. Процесуальний хід розгляду даної справи відображено в відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду; за клопотаннями сторін розгляд справи відбувався в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду. В дане судове засідання на зв`язок із судом вийшли представники позивача та відповідача, які підтримали свої доводи, міркування, заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне: 30.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (продавець) та Дочірнім підприємством «Газпостач» Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільміськгаз» (покупець) було укладено рамковий договір купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ТМГ (далі - рамковий договір), відповідно до пункту 1.1 якого цей договір (включаючи усі зміни та доповнення) регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу за угодою, що надалі іменується - «індивідуальний договір». Форма індивідуального договору наведена у додатку 1, що є невід`ємною частиною договору. Продавець передає покупцеві природний газ у порядку та на умовах, визначених у індивідуальному договорі; перехід права власності на природний газ відбувається на умовах, передбачених цим договором, якщо інше не передбачено Індивідуальним договором (п.3.1 рамкового договору). Передача та приймання природного газу здійснюється на ВТТ шляхом надання сторонами оператору ГТС торгових сповіщень на відчуження/набуття природного газу в інформаційній платформі оператора ГТС, відповідно до вимог Кодексу ГТС. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у ВТТ (п.3.3 рамкового договору). За змістом пунктів 3.9, 3.10 рамкового договору після закінчення періоду поставки, у якому була здійснена передача газу, але не пізніше 8-го числа місяця, наступного за періодом поставки, якщо інше не передбачено індивідуальним договором, продавець складає, підписує, скріплює своєю печаткою комерційний акт та направляє на підпис покупцю його скановану копію на електронну адресу покупця, вказану у розділі 11 цього договору. Комерційний акт вважається отриманим покупцем в день направлення його продавцем на електронну адресу покупця, також продавець надсилає на підпис покупцю оригінали комерційного акту у двох примірниках підписані та скріплені печаткою продавця на поштову адресу покупця вказану у розділі 11 цього договору. Покупець підписує, скріплює печаткою (за наявності) отриману скановану копію комерційного акту та направляє підписану ним скановану копію на електронну адресу продавця, вказану у розділі 11 цього договору; покупець також підписує оригінал отриманого від продавця комерційного акту та повертає один примірник підписаного покупцем комерційного акту продавцю, не пізніше 12-го числа місяця, наступного за періодом поставки на поштову адресу продавця, вказану у розділі 11 цього договору. За умовами п.4.2 рамкового договору продаж природного газу здійснюється за договірною ціною, що встановлюється між продавцем та покупцем на умовах індивідуального договору. Відповідно до пункту 4.4 рамкового договору покупець має здійснити оплату за природний газ на умовах, передбачених індивідуальним договором. Моментом оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця. У платіжних дорученнях покупець обов`язково має вказувати призначення платежу, номер та дату рамкового договору та індивідуального договору. У випадку виникнення у покупця заборгованості за договором, продавець має право зарахувати грошові кошти, отримані від покупця в поточному періоді поставки, незалежно від призначення платежу, в рахунок погашення існуючої заборгованості (п.4.5-4.6, 4.8 рамкового договору). У п. 6.1 рамкового договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов`язань вони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України, договором та індивідуальним договором. За порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором та/або індивідуальним договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на п`ять робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу (п. 6.3 рамкового договору). Відповідно до п. 9.1, 9.2 рамкового договору, такий набув чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності), але не раніше дати приєднання покупця до договору про утворення балансуючої групи, згідно з яким продавець є стороною, відповідальною за добовий небаланс групи, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до їх повного та належного здійснення, а в частині передачі газу покупцю по 30 квітня 2022 року (включно). За умовами п. 9.6 рамкового договору усі додатки, додаткові угоди до цього договору, у тому числі індивідуальний договір та додаткові угоди до нього, є його невід`ємними частинами та набувають чинності, якщо вони вчинені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін (за наявності). Як вбачається з матеріалів справи 30.09.2021 між сторонами було укладено індивідуальний договір № БГр-21/22-ТМГ до рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ТМГ від 30.09.2021 (далі - індивідуальний договір № БГр-21/22-ТМГ), пунктами 1, 3 якого визначено період поставки природного газу - з 01.10.2021 до 30.04.2022 (включно) з плановим договірним обсягом природного газу 79000,00 тис.куб.м. Пунктом 8 індивідуального договору встановлено, що договірна вартість газу за період поставки розраховується як добуток договірного обсягу відповідно до укладеної сторонами додаткової угоди та наданої покупцем заявки та договірної ціни, визначеної в пункті 10 індивідуального договору. Відповідно до п.12 індивідуального договору оплата договірної вартості за відповідний період поставки здійснюється покупцем виключно грошовими коштами на банківській рахунок продавця протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів, починаючи з дня, наступного за днем закінчення відповідного періоду поставки. За умовами п. 14 індивідуального договору покупець зобов`язався надавати продавцю не пізніше ніж за 2 (два) банківські дні до початку періоду поставки: жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, квітень 2022 року, один з наступних видів забезпечення виконання своїх платіжних зобов`язань за індивідуальним договором: - у вигляді безвідкличної безумовної банківської гарантії у сумі, що становить 100% договірної вартості газу за відповідний період поставки, визначеної сторонами у додатковій угоді до індивідуального договору, укладеної відповідно до пунктів 7 та 16 індивідуального договору, та закінченням строку такої банківської гарантії не раніше ніж через 31 день після закінчення терміну оплати, визначеного у пункті 12 цього індивідуального договору. Банківська гарантія має бути складена банком-гарантом за формою та відповідати вимогам, що наведені у додатку 2 до цього індивідуального договору. Усі витрати, пов`язані з банківською гарантією, здійснюються за рахунок покупця; - укласти договір або додаткову угоду до договору банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (надалі договір про договірне списання) з рахунку покупця, на який надходять кошти від побутових споживачів. Договір про договірне списання укладається між покупцем, продавцем та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок покупця. Покупець також зобов`язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів від побутових споживачів та не здійснювати розрахунки з побутовими споживачами із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений договір про договірне списання. Договір про договірне списання має містити умови, викладені у додатку 3 до цього індивідуального договору. В п. 15 індивідуального договору сторони погодили, що передача природного газу покупцю у періоді поставки: жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, квітень 2022 року здійснюється продавцем за умови належного виконання покупцем вимог п.13 або 14 індивідуального договору. Відповідно до п. 16 індивідуального договору будь-які зміни щодо планового договірного обсягу природного газу за загальний період поставки та/або договірного обсягу, зазначеного у додатковій угоді, укладеній на відповідний період поставки, передбаченому п. 3 індивідуального договору, можуть вноситися тільки за погодженням сторін шляхом підписання додаткової угоди до Індивідуального договору. Додатковою угодою № 10-БГр-ТМГ від 30.09.2021, укладеною між сторонами до індивідуального договору № БГр-21/22-ТМГ та до рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ТМГ від 30.09.2021, погоджено обсяг природного газу, який буде прийнятий покупцем від продавця у жовтні 2021 року, в обсязі 6500000,000 куб.м (п.1 додаткової угоди від 30.09.2021); визначено договірну ціну природного газу за загальний період в розмірі 7420,00 (з ПДВ) за 1000 куб.м та договірну вартість природного газу за період поставки - жовтень 2021 року, в розмірі 48230000,00 грн. (з 8038333,33 грн. ПДВ), без ПДВ - 40191666,67 грн.) (п. 2, 3 додаткової угоди від 30.09.2021). Додатковою угодою № 11-БГр-ТМГ від 21.10.2021 сторонами визначено обсяг природного газу, який буде прийнятий покупцем від продавця у періоді поставки - листопаді 2021 року, а саме 11250,000 тис.куб.м (п.1 додаткової угоди); встановлено договірну ціну природного газу за загальний період в розмірі 7420,00 (з ПДВ) за 1000 куб.м та договірну вартість за період поставки (листопад 2021 року) в сумі 83475000,00 грн. (з 13912500,00 грн. ПДВ, без ПДВ - 69562500,00 грн.) (п.3 додаткової угоди від 21.10.2021). Додатковою угодою №12-БГр- ТМГ від 19.11.2021 сторонами визначено обсяг поставки природного газу на грудень 2021 року в розмірі 14500,000 тис.куб.м; встановлено договірну вартість природного газу на грудень 2021 року в сумі 107590000,00 грн. (з 17931666,67 грн. ПДВ, а без ПДВ - 89658333,33 грн.). Додатковою угоди № 01-БГр- ТМГ від 20.12.2021 сторонами визначено обсяг поставки природного газу на січень 2022 року - 15500,000 тис.куб.м; встановлено договірну вартість природного газу на січень 2022 року в сумі 115010000,00 грн. (з 19168 333,33 грн. ПДВ, а без ПДВ - 95841666,67 грн.). Додатковою угодою № 02-БГр-ТМГ від 19.01.2022 сторонами визначено обсяг поставки природного газу на лютий 2022 року - 14 000,000 тис.куб.м; встановлено договірну вартість природного газу на лютий 2022 року в сумі 103880000,00 грн. (з 17313333,33 грн. ПДВ, а без ПДВ - 86566666,67 грн.). Додатковою угодою № 03-БГр-ТМГ від 17.02.2022 сторонами визначено обсяг поставки природного газу на березень 2022 року - 11500,000 тис.куб.м; встановлено договірну вартість природного газу на березень 2022 року в сумі 85330000,00 грн. (з 14221666,67 грн. ПДВ, а без ПДВ - 71108333,33 грн.). Додатковою угодою № 04-БГр-ТМГ від 18.03.2022 (в редакції додаткової угоди № 1 від 21.04.2022) сторонами визначено обсяг поставки природного газу на квітень 2022 року - 5750,000 куб.м; встановлено договірну вартість природного газу на квітень 2022 року в сумі 42665000,00 грн. (з 7110833,33 грн. ПДВ, а без ПДВ - 35 554 166,67 грн.). З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними сторонами комерційними актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 586 180 000,00 грн. (а. с. 44-50, т. 1), що не заперечується та визнається сторонами. Долучені до матеріалів справи виписки по банківському рахунку позивача, інформації АТ «Державний ощадний банк України» щодо надходження коштів №16/2-09/2220 від 07.11.2022, №16/2-09/1952 від 09.09.2022; довідки АБ «УКРГАЗБАНК» №15932/21023/2022 від 16.09.2022 підтверджують здійснення відповідачем часткової оплати вартості переданого йому природного газу, на суму 562 159 133,74 грн., відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 24020866,26 грн. (586180000,00 грн. -562159133,74 грн.). Невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної оплати вартості природного газу слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 24020866,26 грн. заборгованості, 1642124,85 грн. інфляційних втрат, 357470,49 грн. - 3% річних, 5827863,57 грн. пені та 5322851,05 грн. штрафу. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Статтею 692 ЦК України визначений обов`язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За змістом норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним договором , тобто при набутті у власність речі (товару) покупець сплачує продавцю вартість товару, яка обумовлена договором, а у продавця виникає обов`язок оплатити вартість отриманої речі (товару) та право її вимоги. Даний договір за своєю правовою природою є консенсуальним, двостороннім договором, адже права та обов`язки виникають в обох сторін в момент досягнення ними згоди за всіма істотними умовами. Ціна в договорі, у відповідності до ст. 632 ЦК України, встановлюється за домовленістю сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГК України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Як вбачається з матеріалів справи, ціна газу на періоди поставки листопад-грудень 2021 року та січень - квітень 2022 року була врегульована сторонами відповідно до умов індивідуального договору № БГр-21/22-ТМГ від 30.09.2021 до рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ТМГ від 30.09.2021. Вказаними договорами з додатковими угодами було визначено, в тому числі, і строк та порядок оплати за газ. Статті 526, 527 ЦК України визначають, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. У разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, у відповідності до ст. 530 ЦК України, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вже було зазначено, п.12 індивідуального договору встановлено, що оплата договірної вартості за відповідний період поставки здійснюється покупцем виключно грошовими коштами на банківській рахунок продавця протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів, починаючи з дня, наступного за днем закінчення відповідного періоду поставки. Факт передачі позивачем та прийняття відповідачем у період з листопада 2021 року по квітень 2022 року природного газу на загальну суму 586180000,00 грн. підтверджено наявними в матеріалах справи комерційними актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами без жодних зауважень. Сторонами у даній справі не оспорюється кількість поставленого позивачем та спожитого відповідачем природного газу та ціна такого. Водночас, відповідачем була здійснена часткова оплата вартості отриманого у вказаний період природного газу на суму 562 159 133,74 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи випискою по банківському рахунку позивача, інформацією АТ «Державний ощадний банк України» щодо надходження коштів №16/2-09/2220 від 07.11.2022, №16/2-09/1952 від 09.09.2022, довідкою АБ "УКРГАЗБАНК" №15932/21023/2022 від 16.09.2022. Відтак, розмір заборгованості по оплаті за отриманий у спірний період природний газ станом на 31.10.2022 складає 24 020 866,26 грн., що не заперечується сторонами. Враховуючи встановлені обставини, умови договорів, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 24020866,26 грн. обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України). Статтями 546-551 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст.551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За змістом ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та від 02.04.2019 у справі №917/194/18. За змістом п. 6.3 рамкового договору за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором та/або індивідуальним договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 (п`ять) робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу. На підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов укладеного правочину, з врахуванням здійснених відповідачем оплат, позивачем заявлено до стягнення 1642124,85 грн. інфляційних втрат, 357470,49 грн. - 3% річних, 5827863,57 грн. пені та 5322851,05 грн. штрафу. Згідно із усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум 3 % річних, суд правомірно встановив, що нарахування 3% річних в сумі 3574710,49грн за період з 17.05.2022 по 31.10.2022 є обґрунтованим та правомірним. Судова колегія погоджується з висновком суду про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача 1604143,63 грн. інфляційних втрат, а в задоволенні стягнення 37981,22 грн. інфляційних втрат правомірно відмовлено з огляду на помилковість здійсненого позивачем обрахунку. Крім цього, колегія зазначає, що при перерахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат судом правомірно враховано постанову Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, у якій вказано, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення. Водночас, річні та інфляційні втрати були заявлені позивачем на підставі прямої норми закону. Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Інфляційні втрати та річні не є штрафними санкціями, нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, здійснення їх розрахунку не є однаковим з обчисленням штрафних санкцій (пені та штрафу) та не залежить від їх застосування (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові № 921/713/21 від 24.11.2022). Таким чином, судом обґрунтовано задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 1604143,63 грн. інфляційних втрат та 3574710,49 грн. - 3% річних. Перевіривши проведені позивачем розрахунки заявленої до стягнення суми пені та в межах визначених позивачем періодів нарахування, суд встановив, що нарахування пені в сумі 5827863,57 грн. (за період з 17.05.2022 по 31.10.2022) та штрафу в розмірі 5322851,05 грн. (4260853,82 грн. за період з 15.06.2022 по 22.06.2022 та 1061997,23 грн. за 24.05.2022) є обґрунтованим та правомірним. Щодо покликання відповідача на Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14.07.2021 №1639-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України від 29.07.2020 №2479-ХІ) варто зазначити, що таким чітко визначено, що списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування можливе лише на заборгованості за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Таким чином, можливе застосування статті 4 Закону 1639-ІХ, не є підставою для висновку щодо передчасності звернення позивача до суду з позовною заявою щодо стягнення основного боргу, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат. Разом з тим, судом було задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 50%, судова колегія не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині з огляду на таке: Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, але не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Відповідно до ст. 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таким чином, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. В межах даного спору вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Та, як зазначено вище, питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, місцевий господарський суд виходив з врахування інтересів обох сторін приймаючи до уваги: - ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінку винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, основний борг систематично погашається шляхом договірного списання (в ході розгляду даної справи така суми погашення склала 7 734 953,73 грн. (сплата за період з 31.07.2022 по 31.10.22) та 3 861 484,19 грн. (погашено з 01.11.2022 по 31.05.2023), всього 11 596 437,92 грн.; - позивач скористався правом та застосував до відповідача також таку міру відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційні втрати, які виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; - пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат; - основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, відповідно зважаючи на суму основного боргу який підлягає до стягнення (2402866,26 грн.) та заявлені сумарну суму пені й штрафу (11150714,62 грн.), розмір яких становить 46,4% від суми боргу, суд доходить висновку про наявність об`єктивних підстав та доцільність зменшення пені та штрафу на 50%. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що саме таке зменшення розміру пені та штрафу є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у даному спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача. Відтак, скориставшись своїм правом, суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 2913931,79 грн. та штрафу в сумі 2661425,53 грн., а в задоволенні позову в частині стягнення 2913931,78 грн. пені та 2661425,52 грн. штрафу правомірно відмовлено судом першої інстанції. Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи. Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення. Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» відмовити. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2023 у справі № 921/475/22 залишити без змін. Судові витрати покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області. Повний текст постанови складено 03.10.2023. Головуючий суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік