Справа № 700/1040/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 11-кп/821/544/26 Справа № 700/1040/25 Категорія: ст. 331 КПК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі: головуючого судді ОСОБА_2 суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 секретаря судового засідання ОСОБА_5 за участі: прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції) захисників: ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29.06.2026 включно в с т а н о в и л а : В провадженні Лисянського районного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12025250360000890 від 29.07.2025 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на 60 днів. 30.04.2026 ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29.06.2026 включно, без визначення розміру застави. Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просила скасувати та обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю строком до 29.06.2026 включно, заборонивши йому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 та покласти відповідні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що ризики, вказані в клопотанні, не підкріплені жодними доказами, відтак не доведені суду. ОСОБА_9 перебуває під вартою 9 місяців. Доказів його причетності до вчинення інкримінованих йому злочинів, матеріали кримінального провадження не містять. В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просив ухвалу суду скасувати та змінити йому запобіжний захід на заставу або домашній арешт. Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що ризики прокурором є недоведеними, а матеріали справи не містять доказів його причетності до вчинення злочину. Заслухавши доповідь судді, думки захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які підтримали подані апеляційні скарги просили їх задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційних скарг, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_10 до задоволення не підлягають з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України. Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано. Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України цього Кодексу. При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991). Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення. Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачені зможуть ухилятися від суду та не виконувати його процесуальні рішення, про що вказує характер протиправних дій, в яких вони обвинувачуються. Так, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, а ОСОБА_10 ч. 4 ст. 186 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк. Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства. Доводи апеляційних скарг про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1-5 ч.1 ст. 177 КПК України. З виділених матеріалів кримінального провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції не завершено судове слідство. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, характер і обставини вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних із застосуванням насильства, надав оцінку особі обвинувачених, їх віку, стану здоров`я, відомостям про місце проживання обвинувачених, міцності соціальних зв`язків, відсутність родини та утриманців, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченим інших, більш м`яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого їм обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, так як вони можуть переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-які предмети та речі, що мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Будь-яких виняткових обставин, які б дали підстави для визначення обвинуваченим застави стороною захисту та обвинуваченим в апеляційних скаргах не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Колегія суддів позбавлена можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті. Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку суди мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому. З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника та обвинуваченого про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвиунваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Апеляційні скарги не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинувачених та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції. З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_10 . Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів судової палати у х в а л и л а : Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29.06.2026 включно залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_10 без задоволення. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді