Справа № 700/1040/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 11-кп/821/740/26 Справа № 700/1040/25 Категорія: ст. 331 КПК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі: головуючого судді ОСОБА_2 суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 секретаря судового засідання ОСОБА_5 за участі: прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 25 серпня 2026 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27.10.2026 включно в с т а н о в и л а : В провадженні Лисянського районного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12025250360000890 від 29.07.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 на 60 днів. 25.08.2026 ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27.10.2026 включно, без визначення розміру застави. Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просив скасувати та постановити нову ухвалу якою ОСОБА_7 визначити розмір застави 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що ризики, вказані в клопотанні, не підкріплені жодними доказами, відтак не доведені суду. Вважає, що в даному випадку щодо ОСОБА_7 можливо застосувати заставу в 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що забезпечить його належну процесуальну поведінку. В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просив ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або у вигляді застави. Зазначає, що судом лише перераховані ризики, які не є доведеними. До нього можливо застосувати альтернативний запобіжний захід який забезпечить його належну процесуальну поведінку. Судом залишено поза увагою дані про його особу, його міцні соціальні зв`язки, стан здоров`я. наявність постійного місця проживання та відсутність реальних намірів ухилятися від суду. Заслухавши доповідь судді, думки захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали подані апеляційні скарги просили їх задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила проти задоволення апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційних скарг, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 до задоволення не підлягають з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України. Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано. Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України цього Кодексу. При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991). Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення. Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачені зможуть ухилятися від суду та не виконувати його процесуальні рішення, про що вказує характер протиправних дій, в яких вони обвинувачуються. Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк. Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства. Доводи апеляційних скарг про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,5 ч.1 ст. 177 КПК України. З виділених матеріалів кримінального провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції не завершено судове слідство. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, характер і обставини вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних із застосуванням насильства, надав оцінку особі обвинуваченого, його віку, стану здоров`я, відомостям про місце проживання обвинуваченого, міцності соціальних зв`язків, відсутність родини та утриманців, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м`яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, так як він може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Колегія суддів звертає увагу, що нормами ч. 4 ст. 183 КПК України передбачена, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. Будь-яких виняткових обставин, які б дали підстави для визначення обвинуваченому застави стороною захисту та обвинуваченим в апеляційних скаргах не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Колегія суддів позбавлена можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті. Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку суди мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому. З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника та обвинуваченого про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Апеляційні скарги не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції. З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 . Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів судової палати у х в а л и л а : Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 25 серпня 2026 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27.10.2026 включно залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді