Справа № 627/33/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2026року м. Київ справа № 627/33/25 провадження № 61-6959св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Барвінок», розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Барвінок» на постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміна О. В., Мальований Ю. М., та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2026 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміна О. В., Мальований Ю. М., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Барвінок» (далі - ПСП «Барвінок»), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 14 липня 2025 року, просила: визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 07 березня 2017 року до договору оренди землі від 12 липня 2012 року на земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, та зобов`язати ПСП «Барвінок» повернути позивачці вказану земельну ділянку; визнати недійсним договір оренди землі № 270 від 03 липня 2017 року на земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0416, площею 3,6648 га, та зобов`язати ПСП «Барвінок» повернути позивачці зазначену земельну ділянку. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, яка розташована на території с.Любівка Краснокутського району Харківської області. У липні 2012 році на підставі договору оренди землі вона передала вказану земельну ділянку в користування ПСП «Барвінок» на 5 років. В подальшому строк дії договору оренди землі було продовжено до березня 2024 року. Проте, у грудні 2024 року їй стало відомо про наявність додаткової угоди № 3 від 07 березня 2017 року до договору оренди землі від 12 липня 2012 року, згідно якої строк користування земельною ділянкою було продовжено ще на 15 років. Зазначена додаткова угода була зареєстрована в державному реєстрі земель 24 березня 2017 року. Позивачка стверджувала, що додаткову угоду № 3 від 07 березня 2017 року до договору оренди землі від 12 липня 2012 року вона не підписувала та не уповноважувала будь-яку особу на її підписання. У зв`язку з цим за її заявою 02 січня 2025 року було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення (кримінальне провадження № 12025226010000003). Крім того, позивачка пояснила, що є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0416, площею 3,6648 га, яка розташована на території с. Любівка Краснокутського району Харківської області. 24 січня 2025 року при ознайомленні в поліції з матеріалами кримінального провадження № 12025226010000003 нею було виявлено копію договору оренди землі № 270, укладеного начебто між нею та ПСП «Барвінок» 03 липня 2017 року строком на 10 років відносно земельної ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0416, площею 3,6648 га. Стверджувала, що такий договір вона не підписувала, не була з ним ознайомлена. Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 вважала, що наявні підстави для визнання недійсними договору оренди землі № 270 від 03 липня 2017 року, додаткової угоди № 3 від 07 березня 2017 року до договору оренди землі від 12 липня 2012 року, а також для зобов`язати ПСП «Барвінок» повернути їй спірні земельні ділянки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 04 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому суд зазначив, що особа, яка вважає, що інша особа не має права використовувати на умовах оренди належні їй земельні ділянки, має заявити вимогу про визнання відсутнім у відповідача права оренди земельних ділянок, а якщо він чинить перешкоди у користуванні останніми - також вимогу про повернення земельних ділянок. Позивачка вимог про визнання відсутнім у відповідача права оренди земельних ділянок не заявляла, а тому позов задоволенню не підлягає. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кравченка С. М. оскаржила його в апеляційному порядку, просила позов задовольнити. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволеночастково. Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 04 листопада 2025 року в частині відмови у задоволення позовних вимог про зобов`язання ПСП «Барвінок» повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043 скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ПСП «Барвінок» повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, яка розташована на території Краснокутської селищної ради (колишня територія Любівської сільської ради) Богодухівського (колишнього - Краснокутського) району Харківської області. Мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання ПСП «Барвінок» повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0416 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в цій частині вимог в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсними договору оренди землі № 270 від 03 липня 2017 року та додаткової угоди № 3 до договору оренди землі № 107 від 05 жовтня 2006 року, зареєстрованого 12 липня 2012 року за № 632358424001040, з огляду на обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права. Разом з тим, пославшись на доведення факту відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди № 3 до договору оренди землі №107 від 05 жовтня 2006 року, зареєстрованого 12 липня 2012 року за №632358424001040, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ПСП «Барвінок» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043 власниці. Водночас, оскільки позивачкою не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин не укладення договору оренди землі № 270 від 03 липня 2017 року, суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачці земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0416. Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2026 року стягнуто з ПСП «Барвінок» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22 травня 2026 року ПСП «Барвінок»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану в системі «Електронний суд», в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року в частині задоволеної позовної вимоги про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043 та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2026 року і залишити в силі рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 04 листопада 2025 року. Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи 19 червня 2026 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 08 червня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідносвідоцтва про право на спадщину за законом від 15 квітня 2005 року, № 1387, є власницеюземельної ділянки площею 3,6862 га, з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, цільове призначення: для ведення товарного сількогосподарського виробництва, яка розташована на території Краснокутської селищної ради (колишня територія Любівської сільської ради) Богодухівського (колишнього - Краснокутського ) району Харківської області. Вказане підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 330351, виданим Краснокутським районним відділом земельних ресурсів 07 вересня 2000 року, зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010569900034. 05 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ПСП « Барвінок» в особі генерального директора Литвиненка В. І. укладено договір оренди землі № 107 , згідно якого в оренду передається земельна ділянка , загальною площею 3,6862 га , в тому числі 3, 6862 га ріллі, яка розташована на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. Згідно пункту 8 договору оренди землі № 107 від 05 жовтня 2006 року договір укладено на п`ять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації ( пункт 39 договору). Договір оренди землі № 107 від 05 жовтня 2006 року зареєстрований у Відділі Держкомзему Краснокуцького району Харківської області, про що у Державному реєстрі земель 12 липня 2012 року внесено запис за №632358424001040. Після здійснення державної реєстрації договору оренди землі № 107 від 05 жовтня 2006 року ОСОБА_1 та ПСП «Барвінок» 13 липня 2012 року підписали акт приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), згідно якого власник земельної ділянки ОСОБА_1 (орендодавець) передає земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, а ПСП «Барвінок» в особі генерального директора Литвиненка В. І. (орендар) приймає вказану земельну ділянку в оренду. У матеріалах справи наявна укладена 07 березня 2017 року від імені ОСОБА_1 (орендодавець) та ПСП «Барвінок» в особі генерального директора Литвиненка В. І. (орендар) додаткова угода № 3 до договору оренди землі № 107 від 05 жовтня 2006 року, зареєстрованого 12 липня 2012 року за № 632358424001040, відповідно до якої сторони домовилися щодо внесення змін в пункт 8 Договору, а саме, що строк дії договору складає 15 років. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24 березня 2017 року за № 83402571 вбачається, що 16 березня 2017 року за ПСП «Барвінок» зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 3,6862 га ріллі, кадастровий номер: 6323584200:01:001:0043, на підставі додаткової угоди № 3 від 07 березня 2017 року до договору оренди землі № 107 від 05 жовтня 2006 року, орендодавець ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки, строк дії договору 15 років. 02 січня 2025 року за заявою ОСОБА_1 щодо підробки договорів оренди належних їй земельних ділянок СПД № 1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області було внесено відомості до ЄРДР за № 12025226010000003 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, за фактом внесення недостовірних даних. По кримінальному провадженню, постановою дізнавача СД Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області І. Рарог від 26 червня 2025 року була призначена судово-почеркознавча експертиза. Згідно висновку експерта № 15864, складеного 26 лютого 2026 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за кримінальним провадженням № 12025226010000003, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді № 3 від 07 березня 2017 року до договору оренди землі, зареєстрованого 12 липня 2012 року за № 632358424001040 на земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га,розташований у графі «Орендодавець», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Крім того, встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 липня 2017 року за № 92381359, 13 липня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0416, площею 3,6648 га, цільове призначення: для ведення товарного сільсьгосподарського виробництва, що знаходиться на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. Дата державної реєстрації земельної ділянки 12 липня 2013 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держземагенства у Краснокутському районі Харківської області. Підстава виникнення права власності: рішення місцевого органу державної виконавчої влади, розпорядження «Про надання у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області», серія та номер 229, виданий 09 червня 2017 року, видавник: Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області, витяг з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, серія та номер: НВ-6304534022, виданий 23 червня 2017 року, видавник Відділ у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. В матеріалах справи міститься договір оренди землі № 270, укладений 03 липня 2017 року від імені ОСОБА_1 та ПСП «Барвінок», згідно якого орендодавець ОСОБА_1 надала , а орендар ПСП « Барвінок» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 3,6648 га, з кадастровим номером 6323584200:01:001:0416, яка знаходиться на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, строком на 10 років. Договір зареєстрований у Державному реєстрі земель та вчинено запис від 21 липня 2017 року за № 21513225. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 40 Договору). Від імені ОСОБА_1 та ПСП «Барвінок» 03 липня 2017 року також підписано акт визначення меж земельної ділянки № 280 та акт приймання -передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 03 липня 2017 року. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21 липня 2017 року за № 92955993 свідчить про те, що 13 липня 2017 року за ПСП «Барвінок» зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 3,6648 га ріллі, кадастровий номер 6323584200:01:001:0416, на підставі договору оренди землі № 270 від 03 липня 2021 року, орендодавець ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки, строк дії договору 10 років. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Постанова Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року оскаржена лише в частині задоволеної позовної вимоги про зобов`язання ПСП «Барвінок» повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в іншій частині вказане судове рішення касаційному перегляду не підлягає. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року в оскаржуваній частині та додаткова постанова Харківського апеляційного суду від 19 травня 2026 року відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети. Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України. Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу загальних приписів статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, а також спеціальних правил статей 229-233 цього Кодексу про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 цього Кодексу йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків). Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством. Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 161-ХІV). За змістом статті 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За частиною першою статті 14 Закону № 161-ХІV договір оренди землі укладається в письмовій формі. Частиною першою статті 15 Закону № 161-ХІV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Ці умови є обов`язковими та без досягнення згоди щодо них договір не вважається укладеним. Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 (провадження № 14-75цс25). У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що згідно висновку експерта № 15864, складеного 26 лютого 2026 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за кримінальним провадженням № 12025226010000003, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді № 3 від 07 березня 2017 року до договору оренди землі, зареєстрованого 12 липня 2012 року за № 632358424001040 на земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га,розташований у графі «Орендодавець», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Вказаний доказ є належним та допустимим, оскільки висновок експерта№15864від 26 лютого 2026 рокуодержаний відповідно до закону у межах кримінального провадженнятастосується предмета доказування у цій цивільній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(провадження № 14-98цс20)). Ураховуючидоведення факту відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди № 3 до договору оренди землі, зареєстрованого 12липня 2012 року за № 632358424001040, встановивши, що відповідач фактично користується спірноюземельноюділянкою, створюючи перешкоди у їїкористуванні власниці, суд апеляційної інстанціїправильно вважав, що в цьому випадку належним та ефективним способом захисту права, яке позивачка як власниця земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок, тобто негаторний позов. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із тим, що належним та ефективним способом захисту прав власника, позбавленого права користування належним йому майном, є пред`явлення негаторного позову. Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19, від 13 травня 2026 рокуу справі № 456/252/22. При таких обставинах апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ПСП «Барвінок» повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, яка розташована на території Краснокутської селищної ради (колишня територія Любівської сільської ради) Богодухівського (колишнього - Краснокутського) району Харківської області. Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17(провадження № 61-17081св18)). Врахувавши результати розгляду справи та обсяг виконаної адвокатом роботи при розгляді даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з огляду на наявність заперечень відповідача, апеляційний суд при ухваленні додаткового рішення у справі дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ПСП «Барвінок» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесенихнеюпри розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені судом апеляційної інстанції без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки дію постанови Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року в частині щодо зобов`язання ПСП«Барвінок»повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію у вказаній частині. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Барвінок» залишити без задоволення. Постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року в частині зобов`язанння Приватного сільськогосподарського підприємства«Барвінок» повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянки з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га, яка розташована на території Краснокутської селищної ради (колишня територія Любівської сільської ради) Богодухівського (колишнього - Краснокутського) району Харківської області, та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2026 року залишити без змін. Поновити дію постанови Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року в частині щодо зобов`язання Приватного сільськогосподарського підприємства «Барвінок» повернути на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6323584200:01:001:0043, площею 3,6862 га. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев