Справа № 946/4084/23

Номер провадження: 11-кп/813/2684/26 Справа № 946/4084/23 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.09.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №1202316215000569 від 06.05.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.08.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, установив Оскарженою ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора та обвинуваченій ОСОБА_7 продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, до 03.10.2026 року, з визначенням застави - 30 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 99840 грн. Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати. Вимоги апеляційної скарги захисник мотивує недоведеністю існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України. Звертає увагу, обвинувачена тривалий час перебуває під вартою. Вважає, що відносно обвинуваченої можливо застосувати більш м`який запобіжний захід. В апеляційній скарзі захисник просила розглянути апеляційну скаргу без її участі, про участь обвинуваченої не клопотала. Прокурор в судове засідання апеляційного суду не з`явився. Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ст.422-1 КПК, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке. Мотиви суду апеляційної інстанції Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №1202316215000569 від 06.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України. Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченої і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м`яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов`язків. Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України). Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків). Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого. З урахуванням наведеного, посилання захисника на відсутність ризику переховування обвинуваченої, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення за ч.4 ст.185 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, та санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. Тому, не можна виключати, що обвинувачена, розуміючи тяжкість можливого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду, тому передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК ризик не можна визнавати недоведеним. При цьому, колегія суддів враховує також той факт, що обвинувачена раніше вже переховувалась від суду, у зв`язку з чим перебувала у розшуку. При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків та потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК та покази яких мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду, а перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на цих осіб та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, на думку колегії суддів, продовжує існувати ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме обвинувачена ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема з огляду на те, що обвинувачена офіційно не працевлаштована та не має постійного доходу, раніше притягалася до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину проти власності. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що тяжкість пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення та існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на даній стадії судового розгляду обвинувального акта в суді першої інстанції, виправдовують продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої та дають суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Колегія суддів зазначає, що місцевим судом прийнято до уваги дані про особу обвинуваченої, яка офіційно не працевлаштована, тобто не має постійного прибутку та стабільного джерела доходу, а адресою: АДРЕСА_1 , однак проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про відсутність у обвинуваченої міцних соціальних зв`язків, які можуть утримати останню за місцем свого проживання. Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні не були доведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки наразі таких обставин не встановлено. Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.08.2026 року було доручено Одеській філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України» (Одеська область, м. Одеса, вул. Віталія Нестеренка, 9) проведення амбулаторної психіатричної експертизи у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України Зобов`язано прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури організувати, начальника ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» - видати конвойній варті, а Батальйон конвойної служби ГУНП в Одеській області - забезпечити конвоювання (доставку) обвинуваченої ОСОБА_7 до Одеської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України» (Одеська область, м. Одеса, вул. Віталія Нестеренка, 9) у визначену експертною установою дату та час, а після проведення експертизи - забезпечити її зворотне конвоювання до місця попереднього ув`язнення. Отже, вказані обставини опосередковано свідчать про те, що при зміні ОСОБА_7 запобіжного заходу на домашній арешт, це може зробити неможливим виконання ухвали суду, тому доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки вказаний запобіжний захід може виявитися неспроможним запобігти встановленим у кримінальному провадженні ризикам. Окрім того, колегія суддів враховує, що відносно обвинуваченої застосований альтернативний запобіжний захід у виді застави в межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України. В свою чергу, апеляційний суд, враховуючи дані про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , а також обставини інкримінованого кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується, зокрема, корисливий характер ймовірного кримінального правопорушення, спричинення матеріальної шкоди потерпілому, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків, зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам. Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін. Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишенню без змін. Водночас враховуючи те, що обвинувачена на теперішній час перебуває під вартою тривалий час, а судовий розгляд кримінального провадження по суті ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року. У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження. З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи. Керуючись статтями 177, 183, 196, 199, 331, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд, постановив Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.08.2026 року, якою обвинуваченій ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03.10.2026 року включно, з визначенням застави залишити без змін. Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4