Справа № 594/1241/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 594/1241/25 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/157/26 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - продовження строків тримання під вартою У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2026 р. м.Тернопіль Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 , суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі: секретаря ОСОБА_5 прокурора ОСОБА_6 обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника адвоката ОСОБА_8 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі, в режимі відеоконференцзв`язку, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в с т а н о в и л а: Борщівським районним судом Тернопільської області розглядається кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 22025210000000043 від 09 червня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.2 ст.113, ч.1 ст.14, ч.1 ст.258 Кримінального кодексу України. Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30 квітня 2026 року. Суд мотивував своє рішення тим, що не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу, оскільки будь-яких нових даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно останнього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не встановлено. В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , стверджує про незаконність, необґрунтованість і невмотивованість ухвали суду першої інстанції, яка, на думку апелянта ухвалена з порушенням вимог ст.370 КПК України. Вважає, що висновки та обставини вказані у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам кримінального процесуального права та належним чином не ґрунтуються на доказах доданих до клопотання, а суд належним чином не перевірив його обґрунтування. Наголошує, що тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою. Посилається на те, що ризик переховування ОСОБА_7 від органу досудового розслідування не підтверджується жодним доказом, крім того доказів, що свідчили про його переховування, перебування в розшуку раніше та на даний час органом досудового розслідування не надано та не здобуто. Зазначає, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв`язки, що підтверджується довідкою про склад сім`ї, згідно якої у обвинуваченого є сім`я: мати, брат, сестри, племінники. Наголошує на тому, що ризик впливу ОСОБА_7 на свідків та експертів є необґрунтованим, адже свідок у кримінальному провадженні вже допитаний та має змінені анкетні дані, а відомостей про можливість впливу на експертів взагалі не наведено. Вказує, що вид запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту здатний повністю унеможливити будь-який вплив на свідків та інших учасників провадження. Зазначає про відсутність інших ризиків передбачених ст.177 КПК України, як підстави для продовження строку тримання під вартою. Посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги реальний стан здоров`я ОСОБА_7 який унеможливлює його подальше перебування в умовах Чортківської УВП №26 . Звертає увагу, що медичні документи, які містяться в матеріалах клопотання підтверджують тяжкий стан здоров`я обвинуваченого інсулінозалежний цукровий діабет з ускладненнями, що унеможливлює його перебування в умовах СІЗО без загрози для життя. Стверджує, що належні умови лікування та спеціальна дієта в УВП № 26 відсутні, що призводить до постійних кризових станів та значного погіршення здоров`я обвинуваченого. Вважає, що суд належним чином не перевірив та не дослідив наявність підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави та дійшов помилкового висновку, що прокурором доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Просить скасувати ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року та винести нову ухвалу якою обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або з врахуванням особи, стану здоров`я, майнового стану обвинуваченого та його рідних визначити розмір застави ОСОБА_7 в розмірі 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просять її задовольнити; міркування прокурора, який вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою і тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого; дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не вбачає, з огляду на наступне. Висновок, викладений в ухвалі Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд не допустив таких порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для його скасування. Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.113 та ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КК України, одне з яких є особливо тяжким злочином відповідно до ст.12 КК України та за яке передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Апеляційний суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Окрім того, згідно рішення ЄСПЛ у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Аналіз матеріалів кримінального провадження та безпосередньо оскаржуваного апелянтом рішення місцевого суду, дає підстави колегії суддів для висновку, що на даній стадії кримінального провадження, при вирішенні питання про продовження підозрюваному запобіжного заходу, стандарт доказування «обґрунтована підозра» дотримано як прокурором, який звернувся до суду з відповідним клопотання, так і судом, яким обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою. Також судом правильно враховано конкретні обставини справи, характер та обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 діянь, як вони сформульовані у обвинуваченні. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що наведені обставини свідчать про наявність обґрунтованих ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обсяг яких не зменшився і вони продовжують існувати. Твердження апелянта про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України колегія суддів вважає непереконливими, оскільки судом першої інстанції наведено аналіз ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим; особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності і маючи непогашену судимість, будучим звільненим від відбування покарання з випробуванням, під час іспитового строку обвинувачуватися у вчиненні тяжкого злочину. Апеляційний суд враховує також, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства. Тому, мотиви наведені в ухвалі суду першої інстанції щодо тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчиненні злочину, як одну з підстав продовження строку запобіжного заходу, на думку колегії суддів, є обґрунтованими. Оскільки заявлені ризики не зменшились та продовжують існувати, а завершити розгляд кримінального провадження до закінчення строку тримання під вартою обвинуваченого не є можливим, з метою уникнення обвинуваченим суду та, враховуючи відсутність обставин, які б вказували на можливість скасування запобіжного заходу обвинуваченому або його заміни на більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 30 квітня 2026 року. Також місцевий суд дійшов правильного висновку, що застосування на даній стадії більш м`яких запобіжних заходів не є можливим, так як вони не зможуть запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України. За наведених обставин, доводи апелянта про недоведеність ризиків, визначених ст.177 КПК України та відсутність підстав для продовження терміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів вважає необґрунтованими. Що стосується твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 хворіє на цукровий діабет, і це унеможливлює його перебування в умовах СІЗО без загрози для життя, то апеляційний суд зазначає наступне. Так, згідно ст.ст.3,49 Конституції України, ст.6 Основ законодавства про охорону здоров`я кожний громадянин України має право на охорону здоров`я. Відповідно до ст.ст. 7,11 Закону України Про попереднє ув`язнення в місцях попереднього ув`язнення відповідно до законодавства про охорону здоров`я організуються і проводяться медичний огляд осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, їх медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота. Отже, у випадку захворювання чи погіршення стану здоров`я обвинуваченого, йому буде забезпечена відповідна медична допомога, а отже такий довід апелянта не є підставою для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та скасування по суті правильного судового рішення. Також, сама по собі наявність у особи хронічного захворювання не може бути свідченням неможливості перебування особи в умовах установи слідчого ізолятора. Колегія суддів також бере до уваги і те, що стороною захисту не надано належних доказів на підтвердження того, що обвинувачений позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах УВП №26 чи в разі необхідності в лікувальному закладі. При цьому, суд звертає увагу на інформацією наданою на адвокатських запит адвоката ОСОБА_8 філією Державної установи Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України у Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях, за змістом якої ОСОБА_7 , який утримується в Державній установі Чортківська установа виконання покарань (26) надається уся необхідна медична допомога з урахування наявних у нього захворювань, що включає повне медичне обстеження, планове стаціонарне лікування, амбулаторне лікування і у разі погіршення стану здоров`я останньому буде надана відповідна невідкладна медична допомога на базі Медичної частини або територіальному закладі охорони здоров`я МОЗ України, а саме у КНП Чортківська центральна міська лікарня ЧМР. Також суд з урахуванням положень ч. 4 ст. 183 КПК України правомірно не визначив обвинуваченому альтернативного виду запобіжного заходу у виді застави, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.113; ч. 1 ст.14, ч. 1 ст.258 КК України. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 . Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали суду, по справі не встановлено. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав до її скасування, про що ставлять питання апелянти, не вбачає. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, у х в а л и л а : Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 без змін. Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає. Головуючий Судді