Справа № 594/1241/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 594/1241/25 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/335/26 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.2 ст.113, ч.1 ст.14, ч. 1 ст. 258 КК України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 серпня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 , суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2026 року ,- ВСТАНОВИЛА: Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід та задоволено клопотання прокурора і продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк шістдесят днів, до 12 жовтня 2026 року включно, без можливості внесення застави. Своє рішення суд мотивував тим, що тримання під вартою обумовлена складністю кримінального провадження та необхідністю забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Суд врахував характер інкримінованого особливо тяжкого злочину і тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, відсутність у нього постійного місця роботи та джерел доходу, та прийшов до висновку, що він може переховуватися від суду, впливати на свідків або вчинити інше правопорушення, а тому застосування менш суворих запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки. В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу Борщівського районного суду від 17 червня 2026 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та постановити нову ухвалу якою обрати підозрюваному більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Свої вимоги сторона захисту мотивує тим, що: - клопотання прокурора не містило жодних доказів на підтвердження ризиків, а суд першої інстанції не досліджував фактичні обставини і виніс шаблонне рішення; - обвинувачений добровільно та повністю компенсував АТ «Укрзалізниця» реальні збитки та супутні витрати на відновлення майна (релейної шафи) на загальну суму 302 951 грн.; - обвинувачений є інсулінозалежним інвалідом ІІ групи з дитинства. Через стрес та відсутність дієти в СІЗО його добова доза інсуліну зросла в півтора рази, прогресують судоми та кетоацидоз. За медичними критеріями такий стан є підставою для звільнення особи з місць ув`язнення. Ліками установа попереднього ув`язнення його не забезпечує; - ризик переховування суд обґрунтував суто тяжкістю обвинувачення, що прямо суперечить практиці ЄСПЛ (зокрема, справі «Авраімов проти України»). Інші ризики відсутні, оскільки обвинувачений має міцну родину (живе з 6 родичами), винятково позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, мав легальний дохід (стипендія, пенсія по інвалідності); - суд першої інстанції безпідставно відмовив у визначенні застави, а тому захист просить застосувати цілодобовий домашній арешт або визначити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів (266 240 грн). Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з`ясував наступне. На розгляді Борщівського районного суду перебуває обвинувальний акт, згідно якого ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.113 та ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КК України, одне з яких є особливо тяжким злочином відповідно до ст.12 КК України та за яке передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. В цьому кримінальному провадженні до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак, до спливу його строку судовий розгляд не вдалося завершити. Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Як видно зі змісту ухвали суду при розгляді клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд першої інстанції встановив, що ризики, передбачені п.п.1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були при застосуванні цього запобіжного заходу, продовжують існувати та на даний час не зменшилися. Так, суд першої інстанції погодився з доводами клопотання прокурора, за змістом якого ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду та вчиняти нові злочини підтверджується тим, що суворість покарання, яке йому загрожує у виді позбавлення волі на тривалий термін, значно підвищує мотив переховування від суду. При цьому, в умовах воєнного стану суттєво обмежені можливості виконання органами влади своїх повноважень на окремих територіях та з огляду на характер інкримінованих злочинів, обвинувачений матиме реальну можливість вдатися до дій втечі з метою уникнення відповідальності. Також, згідно пред`явленого обвинувачення обвинувачений контактував з невстановленими особами та виконував завдання, спрямовані на вчинення диверсії в умовах воєнного стану з корисливих мотивів. Крім того, згідно вилучених у обвинуваченого текстових повідомлень у переписці з невстановленими особами, на замовлення яких обвинувачений планував з корисливих мотивів і надалі продовжувати протиправну діяльність, спрямовану на вчинення злочинів проти основ національної безпеки України та проти громадської безпеки. Також, суд першої інстанції врахував наявні відомості про особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, не одружений, не має утриманців та з урахуванням свого віку і чинного законодавства в умовах воєнного стану безперешкодно може залишити місце свого проживання з метою уникнення кримінальної відповідальності. Обвинувачення у диверсії в умовах воєнного стану (ч. 2 ст. 113 КК) передбачає аж до довічного позбавлення волі. У поєднанні з відсутністю обмежень на виїзд, це створює ситуацію, де втеча за межі країни є для обвинуваченого єдиним способом уникнути суворого покарання. З огляду на вказане, посилання захисника на наявність родичів та підтримку односельчан як на міцні соціальні зв`язки є непереконливими, оскільки широка підтримка громади та велика родина можуть виступати не лише як гарантія того, що обвинувачений не втече, але і як ресурсна база (фінанси, транспорт, зв`язки) для організації швидкого та прихованого виїзду за кордон до моменту реалізації накладених обмежень вільного пересування під заставою чи домашнім арештом, з урахуванням потреби в лікуванні. Що стосується доводів захисника про критичний стан здоров`я обвинуваченого (цукровий діабет 1 типу, інвалідність II групи), то вони були предметом перевірки в суді першої інстанції, який правильно зазначив, що стороною захисту не було надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_7 не може отримувати адекватну медичну допомогу в умовах Державної установи Чортківська установа виконання покарань №26 або що його стан є несумісним із триманням під вартою. В ході апеляційного розгляду з пояснень захисника встановлено, що для обвинуваченого заплановано медичне обстеження в медичному закладі поза межами установи попереднього ув`язнення. Оцінюючи доводи захисника про те, що суд першої інстанції не врахував особу обвинуваченого ОСОБА_7 та те, що обвинувачений повністю відшкодував завдані збитки, колегія суддів приходить до висновку, що цей факт сам по собі не є достатньою гарантією належної процесуальної поведінки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ці обставини не спростовують високого ступеня суспільної небезпечності особи у контексті інкримінованих злочинів проти національної безпеки. Доводи захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно не визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави та не врахував особу обвинуваченого ОСОБА_7 , є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, з урахуванням положень ч. 4 ст. 183 КПК України правомірно не визначив обвинуваченому альтернативного виду запобіжного заходу у виді застави, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.113; ч. 1 ст.14, ч. 1 ст.258 КК України. Крім того, доводи сторони захисту про необхідність визначення застави та її достатність для запобігання наявним ризикам, ступінь яких реальним та високим, колегія суддів оцінює критично як суперечливі, оскільки захисник одночасно стверджує як про те, що обвинувачений співпрацював зі спецслужбами РФ, бо він та його родина не мали грошей на життєво необхідні обвинуваченому ліки (інсулін), так і про те, що обвинувачений уже повністю відшкодував матеріальну шкоду в сумі понад триста тисяч гривень і може внести заставу в розмірі понад 250 тисяч гривень, яка буде гарантувати його належну процесуальну поведінку. Аналізуючи всі викладені вище обставини в своїй сукупності, враховуючи наявність в зазначеному кримінальному провадженні доведених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також відомості про враховуючи особу підозрюваного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а ухвала суду є законною, вмотивованою і обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін. На підставі наведеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2026 року, відносно ОСОБА_7 - без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді