Справа № 515/968/26

Справа № 515/968/26 Провадження № 1-кп/515/1594/26 Татарбунарський районний суд Одеської області УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2026 року м. Татарбунари Татарбунарський районний суд Одеської області у складі: головуючого-судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого - ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області клопотання прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , подане в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150020004788 від 18 листопада 2025 року, про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білолісся Татарбунарського району Одеської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який на момент інкримінованих кримінальних правопорушень перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, В С Т А Н О В И В : 18 червня 2026 року до Татарбунарського районного суду Одеської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України. 27 серпня 2026 року від прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що 13.05.2026 слідчим суддею Пересипського районного суду м. Одеси відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 09.07.2026 з утримання в ДУ «Одеський слідчий ізолятор». 18.06.2026 досудове розслідування вказаного кримінального провадження завершено направленням обвинувального акту до суду. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, які згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, та за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. Приймаючи до уваги наявність обґрунтованого обвинувачення відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: враховуючи тяжкість злочину, ризик переховування від суду при фактичних обставинах цього кримінального провадження та особи підозрюваного ОСОБА_4 обумовлюється суворістю передбаченого покарання за вчинення злочину, у якому обґрунтовано підозрюється останній, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. Прокурор вказує, що ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Крім того підстав для обрання більш м`якого запобіжного заходу не вбачається, оскільки жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеним ризикам. У судовому засіданні прокурор заявлене клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою підтримав. Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні погодився з доводами прокурора. Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 , зауважив, що доводи відносно ризиків, які наведені прокурором є непереконливими та просив просив змінити міру запобіжного заходу, а саме на домашній арешт. Прокурор заперечував щодо зміни запобіжного заходу, який не пов`язаний із триманням під вартою. Вирішуючи клопотання прокурора, суд дійшов до такого. Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення. Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. За змістом ст. 199 КПК України підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» виснував, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш інтенсивним втручанням у право на свободу, гарантоване статтею 5 Європейської конвенції з прав людини, і тому вимагає від суду особливо ретельної, індивідуалізованої та переконливої мотивації. Відповідно до усталеної практики Європейський суд з прав людини, ризики, на які посилається сторона обвинувачення, не можуть мати абстрактного чи стереотипного характеру, а повинні ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, що стосуються саме цієї особи, її поведінки, соціальних зв`язків та процесуального статусу. Зокрема, ризики переховування, незаконного впливу або перешкоджання кримінальному провадженню повинні бути належним чином обґрунтовані та індивідуалізовані, а не виводитися виключно із загальних припущень. У справі Tiron v. Romania (п. 39) ЄСПЛ окремо наголосив на обов`язку суду здійснювати самостійну оцінку підстав тримання під вартою при кожному продовженні запобіжного заходу, з урахуванням плину часу та розвитку провадження. У цьому контексті формальний або інерційний підхід до обґрунтування застосування тримання під вартою може ставити під сумнів не лише необхідність, але й пропорційність такого заходу. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Обґрунтовуючи клопотання, прокурор послався на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, отже суд має оцінити їх наявність. Суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України і у разі визнання його винним за вказаним злочином може бути застосовано покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років. На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»). Разом з тим, сама лише тяжкість кримінального правопорушення та суворість можливого покарання без врахування інших факторів не є достатньою підставою для висновку про наявність такого ризику. Під час оцінки ризику незаконного впливу на свідків, суд виходить з того, що показання свідків та потерпілих, як тих, що вже допитані, так і тих, які можуть бути допитані у подальшому, є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні. Встановлена кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань свідків та потерпілих передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні, отже, ризик впливу на останніх існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потепілих та дослідження їх судом. Наведені обставини свідчать про обґрунтованість доводів прокурора в частині наявності ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою підбурення їх до зміни наданих раніше показань у кримінальному провадженні, надання неправдивих показань чи відмови від дачі показань на користь підозрюваного. Під час оцінки ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_4 , суд виходить з того, що така ймовірність ісує, однак наразі судом вважаються необгрунтованими так як прокурором недоведені. Оцінюючи доводи сторони захисту, у їх сукупності, суд не знаходить їх переважними та переконливими над доводами прокурора та вважає, що вони не спростовують ризиків вчинення обвинуваченим дій, передбачених ст. 177 КПК України. При розгляді питань, пов`язаних із триманням під вартою, національний суд зобов`язаний належним чином оцінювати можливість застосування альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш інтенсивним втручанням у право на свободу, гарантоване статтею 5 Європейської конвенції з прав людини, і тому вимагає від суду особливо ретельної, індивідуалізованої та переконливої мотивації. Частиною восьмою статті 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Суд враховує, що частину восьму статті 176 КПК України, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р(II)/2026 від 24 червня 2026 року, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), однак, суд також приймає до уваги й те, що частина восьма статті 176 КПК України утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення. За вказаних обставин, станом на день розгляду клопотання прокурора, у суду немає правових підстав для застосування до ОСОБА_4 менш обтяжливих запобіжних заходів. У даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, за яке передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_4 підозрюється у тому, що він достовірно знаючи свої обов`язки, що регламентують порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби та маючи реальну можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вирішивши стати на злочинний шлях. Виходячи з поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення і наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, прокурором достатньою мірою обґрунтовано для даної стадії кримінального провадження. При цьому, суд на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки доводів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження. Враховуючи наведене, не вирішуючи наперед питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення його винуватості, суд вважає, що зміст клопотання прокурора та доводів останнього може свідчити про існування фактів й інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, а отже про існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При аналізі питання наявності зазначених прокурором ризиків, суд дійшов висновку про їх наявність, з огляду на фактичні обставини кримінального провадження та особу ОСОБА_4 , тяжкість покарання, яке може загрожувати останньому в разі визнання його винуватим, що свідчать про можливість невиконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу. Таким чином, наведені вище обставини дають підстави вважати про наявність ризиків, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду та незаконно впливати на свідків. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що клопотання прокурора містить достатньо обґрунтувань, які обумовлюють необхідність продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, на даний час судом письмові докази не досліджені, свідки не допитані, закінчити розгляд кримінального провадження до спливу строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою неможливо. Отже, суд приходить до висновку про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 01 листопада 2026 року (включно). Доказів, які б підтверджували неможливість на даний час перебування ОСОБА_4 під вартою суду не надано. Керуючись ст. 177, 183, 196, 197, 199, 331, 369-372, 376 КПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Клопотання прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 задовольнити. Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, визначений ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року, на 60 днів, тобто до 01 листопада 2026 року (включно), з визначенням місця тримання на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , про обрання ОСОБА_4 більш м`якшого запобіжного заходу відмовити. Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення. Копію ухвали надати обвинуваченому, його захиснику, прокурору, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого у провадженні якого перебуває кримінальне провадження та прокурорів Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, які здійснюють процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 62025150020004788 від 18 листопада 2025 року. На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання. Суддя ОСОБА_1 Повний текст ухвали складено та проголошено 03 вересня 2026 о 14:15 год.