Справа № 348/1379/21

Справа № 348/1379/21 Провадження № 11-кп/4808/404/26 Категорія ст.331 КПК України Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1 Суддя-доповідач ОСОБА_2 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі: головуючого судді ОСОБА_3 суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року,- в с т а н о в и л а : Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 на 60 днів до 10 серпня 2026 року включно. Визначено обвинуваченому ОСОБА_8 заставу у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 гривень. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу суду та обрати йому більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, а саме, нічний домашній арешт. У випадку необхідності покласти на нього процесуальні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України. Вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановлена з істотним порушенням Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, посилається на відсутність належного обґрунтування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Прокурор у кожному клопотанні формально зазначає одні й ті самі ризики, не надаючи жодного нового доказу на їх підтвердження. Фактично клопотання є шаблонним та дублює попередні доводи без аналізу його особи, поведінки, стану здоров`я, строку перебування під вартою та реальних обставин справи. Сам лише тяжкий характер обвинувачення не може автоматично бути підставою для тривалого тримання особи під вартою. Крім того, що суд не перевірив можливість застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу. Жодних доказів того, що він порушуватиме процесуальні обов`язки, прокурором не надано. Звертає увагу на те, що він перебуває під вартою вже понад 6 років 3 місяці і за цей час суд так і не ухвалив вирок у справі. Такий строк є надмірним, непропорційним та таким, що прямо суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зауважує, що він визнає вину, не заперечує обставин справи, обвинувачується у вчиненні лише одного епізоду, не перешкоджає розгляду справи, має тяжкі захворювання. Таке тривале тримання під вартою без вироку фактично перетворюється на приховане відбування покарання без обвинувального вироку суду. Просить врахувати те, що за час тривалого перебування в умовах СІЗО його стан здоров`я суттєво погіршився, він перехворів на відкриту форму туберкульозу, гепатит С. Належного лікування він не проходив, а умови утримання у слідчому ізоляторі є незадовільними та негативно впливають на його фізичний стан. Вважає, що суд фактично не надав жодної оцінки вищевказаним обставинам, відповідно до вимог ст. 178 КПК України. Під час апеляційного розгляду: - обвинувачений ОСОБА_8 просив задовольнити вимоги апеляційної скарги; - прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою. Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється. Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції повинен врахувати наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний в сукупності оцінити всі обставини, у тому числі, передбачені ст. 178 КПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону. Так, з матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області перебуває обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 289 КК України, ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України. Під час судового розгляду прокурор звернувся із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів з визначенням застави в межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з тим, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, та обрання більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти вищевказаним ризикам. Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 на 60 днів до 10 серпня 2026 року включно з визначенням застави - 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 гривень. Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу суд першої інстанції врахував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, дані, що характеризують особу обвинуваченого, а також ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися, а саме: можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_8 усвідомлює тяжкість покарання за вчинення злочину; можливість незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки обвинуваченому відомі їх анкетні дані; можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, офіційно не працевлаштований, офіційних джерел доходу не має, а також те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам. Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Штегмюллер проти Австрії» вказав, що застосування до особи обмеження волі можливо лише за наявності ризику неявки підозрюваного (обвинуваченого) на судовий розгляд, або інших ризиків, які мають бути реальними та обґрунтованими, тобто не бути загальними та абстрактними. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються матеріалами провадження. Зокрема, колегія суддів враховує, що відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_8 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та засуджувався за вчинення правопорушень до покарання у вигляді позбавлення волі, що свідчить про його схильність до вчинення правопорушень. При цьому, в апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження. Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні. Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки. Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на необхідність дотримання вимог щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки у зв`язку з чим суд першої інстанції повинен спрямувати свої зусилля на прийняття ефективних заходів щодо своєчасного розгляду кримінального провадження. Колегія суддів звертає увагу на те, що розумним вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Недотримання строків розгляду кримінальних проваджень порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Водночас, колегія суддів неодноразово вказувала на те, що тривалість розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції безумовно впливає на питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, національним законодавством не передбачена можливість зміни запобіжного заходу внаслідок тривалого перебування обвинуваченого під вартою та порушення судом розумних строків розгляду кримінального провадження. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що судова практика Європейського Суду з прав людини свідчить про необхідність врахування тривалості перебування обвинуваченого під вартою при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, враховуючи тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів вважає необхідним розглянути можливість зменшення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу. Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_8 утримується під вартою протягом значного строку, колегія суддів вважає за необхідне змінити обвинуваченому розмір альтернативного запобіжного заходу у виді застави, який може бути визнаний достатньою гарантією забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Згідно з ч. 5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно. При визначенні обвинуваченому розміру застави, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини в частині того, що застава повинна достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірною для нього. Враховуючи ступінь тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , особу обвинуваченого, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, колегія суддів вважає, що застава у межах, визначених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатна забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, у зв`язку із чим, вважає за необхідне встановити заставу - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 133120 гривень. При вирішенні вищевказаного питання, колегія суддів приймає до уваги, що розмір застави повинен бути помірним та пропорційним щодо конкретної особи та обставин, вчиненого нею кримінального правопорушення і, враховуючи стадію на якій знаходиться розгляд провадження, вважає, що саме такий розмір застави здатний забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_12 , покладених на нього процесуальних обов`язків. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно задовольнити частково, ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року змінити в частині розміру застави. Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково. Ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави змінити в частині розміру застави та визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень. В іншій частині ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя ОСОБА_3 Судді: ОСОБА_4 ОСОБА_5