Справа № 953/3006/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 953/3006/23 Номер провадження 11-кп/814/1859/24 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2024 року м. Полтава Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у складі: головуючого - ОСОБА_2 , суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з секретарем - ОСОБА_5 за участі: прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції) захисників - адвокатів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 обвинуваченого - ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції) розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтаві у кримінальному провадженні №22022220000002310 матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Червонозаводського районного суду м.Харкова від 24 червня 2024 року, в с т а н о в и л а : Цією ухвалою суду у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 липня 2022 року за №22022220000002310, задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», на 60 днів, тобто до 22.08.2024 року (включно). За матеріалами провадження, ОСОБА_9 обвинувачується у передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними та тимчасово-окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, а також у вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди України шляхом: добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України. Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд врахував наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися та продовжують існувати на момент розгляду, а саме обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, та врахував тяжкість інкримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харків від 24 червня 2024 року, у разі встановлення підстав, постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора, визначивши заставу, як альтернативний запобіжний захід. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що сторона обвинувачення не надала жодного доказу на обґрунтування викладених у клопотанні ризиків, не навела посилання на матеріали, що підтверджують такі обставини, відсутні відомості про те, що заявлені ризики не зменшилися. На переконання сторони захисту, рішення про продовження строку дії запобіжного заходу прийнято лише на підставі викладених у клопотанні відомостей, тобто відбулося «автоматичне» продовження строку тримання під вартою та підставі лише наявності одного клопотання сторони обвинувачення. Посилається на порушення норм кримінального процесуального законодавства при визначенні строку дії запобіжного заходу за ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 02 травня 2024 року, якою змінено запобіжний захід. Вказує, що змінюючи запобіжний захід на такий же, лише безальтернативний, суд встановив строк тримання під вартою ОСОБА_9 до 30.06.2024 року поза межами строку раніше застосованого строку запобіжного заходу за ухвалою суду від 13.03.2024, якою встановлювався строк тримання під вартою до 11 травня 2024 року включно. Питання про продовження строків тримання під вартою ОСОБА_9 після 11.05.2024 року до 17.06.2024 прокурором не ставилось. Зауважує про безпідставне не визначення судом розміру застави при продовженні дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Судом не взято до уваги вік, незадовільний стан здоров`я та репутацію обвинуваченого, який має велику кількість нагород та користується авторитетом серед місцевих мешканців. Інші учасники провадження ухвалу не оскаржили. Заслухавши доповідача, вислухавши адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_9 в підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги адвоката, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку. Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 177, 178, 183 КПК України. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. До закінчення строку дії попередньої ухвали суду, судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_9 не завершений, а прокурором було заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а отже, суд зобов`язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу. Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , суд виходив із того, що ризики, які мали місце, до теперішнього часу не припинили існувати і не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду. Обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_9 підозри визначено на стадії досудового розслідування. На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу, а ні в якому разі достатність доказів для визнання обвинуваченого винним, оскільки вказане питання вирішується в нарадчої кімнати при винесенні вироку, лише при оцінці усіх доказів у сукупності. В ході перевірки матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання. При цьому, він обвинувачується у вчиненні відразу двох кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, що в умовах воєнного стану, пов`язаного із взаємодією з державою-агресором, має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, за вчинення яких, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі нас строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Що стосується питання існування заявлених прокурором ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, то як вірно зазначив суд першої інстанції, вказані ризики на даний час є реальними та не зменшилися. Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій. В контексті даного питання апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ згідно з якою Суд звертає увагу, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці. Так, існування ризику переховування обвинуваченого від суду обумовлене в тому числі тяжкістю інкримінованих йому кримінальних правопорушень, адже за вчинення найтяжчого з них (ч.4 ст.111-1 КК України) передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. На думку суду вказана обставина у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченого, який є пенсіонером та може виїхати за межі території України через державний кордон, або переховуватися від суду на території Російської Федерації чи тимчасово окупованих частинах території України, свідчить про існування ризику переховування ОСОБА_9 від суду, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати обвинуваченого до здійснення відповідних дій. Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні із свідками може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Враховуючи, що частина свідків у даному кримінальному провадженні є працівниками очолюваного обвинуваченим підприємства, які за версією сторони обвинувачення залучалися до вчинення обвинуваченим злочину, наявні підстави вважати, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні. Таким чином подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою. Зокрема запобіжний захід у виді домашнього арешту у даному випадку не зможе запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що свідчить про неможливість запобігання існуючим ризикам у разі відмови у продовженні строку тримання під вартою обвинуваченого. З огляду на викладене твердження захисників про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , є непереконливими. Саме продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»). Посилання апелянтів про відсутність ризиків та недоцільність застосування найсуворішого запобіжного заходу, за таких умов, є необґрунтованими. Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України. Таким чином, суд обґрунтовано не визначив розмір застави у кримінальному провадженні, що узгоджується з вимогами ч. 4 ст. 183, ст. 331 КПК України, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 111-1, ч. 1 ст. 111-2 КК України. Посилання захисника щодо наявності обов`язку суду визначити заставу при вирішенні клопотання про продовження запобіжного заходу не ґрунтується на нормах закону, оскільки, згідно з положеннями ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, що у даному випадку судом дотримано. Водночас посилання сторони захисту на порушення норм кримінального процесуального законодавства при визначенні строку дії запобіжного заходу за ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 02 травня 2024 року, якою змінено запобіжний захід, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає безпідставними. Так, наведені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та відповідна оцінка була надана в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в ході розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 . Істотних порушень норм КПК України при складанні клопотання сторони обвинувачення, яке за своїм змістом є достатньо мотивованим і обґрунтованим, натомість, колегією суддів не встановлено. Апеляційний суд бере до уваги посилання захисників відносно того, що підозрюваний ОСОБА_9 є особою похилого віку, має постійне місце проживання, одружений, має велику кількість нагород, але з урахуванням обставин та суспільної небезпеки кримінального правопорушення, в яких підозрюється ОСОБА_9 , тяжкості покарання, що йому загрожує, у разі визнання винуватим, такі обставини не зменшують існування вищенаведених ризиків та не можуть слугувати безумовною підставою для застосування стосовно підозрюваного більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних із триманням під вартою. Що стосується доводів апелянта про те, що підозрюваний має поганий стан здоров`я, то колегія суддів зауважує, що станом на дату апеляційного розгляду -16.08.2024 відомостей про те, що стан здоров`я обвинуваченого унеможливлює його подальше перебування в умовах установи попереднього ув`язнення матеріали провадження не містять. До апеляційної скарги не додано доказів критичного погіршення стану здоров`я обвинуваченого та неможливості його перебування в установі попереднього ув`язнення, як на те вказує захисник. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що у разі встановлення у визначеному законом порядку незадовільного стану здоров`я, який перешкоджатиме подальшому перебуванню обвинуваченого під вартою, обвинувачений або його захисник не позбавлені права звернутися до суду із відповідним клопотанням про зміну раніше обраного/продовженого запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний з триманням під вартою. Інші обставини, на які посилається захисник в апеляційній скарзі були відомі суду першої інстанції на час розгляду клопотання та цілком враховані при прийнятті відповідного процесуального рішення. Істотних порушень вимог КПК України при розгляді клопотання, колегія судді не вбачає. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, у х в а л и л а : Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харків від 24 червня року щодо ОСОБА_9 - без зміни. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. СУДДІ: Головуючий ОСОБА_2 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4